Татарки, не будучи красивими, виявляють боязку витонченість, яка робить їх особливо привабливими. На публіці вони носять довгу білу вуаль, два кінці якої звисають їм на плечі, і вони особливо примітні своєю повною свободою від будь-якої вульгарності. У Багче Сераї ми не бачили нікого, крім представників бідніших класів; жінки мурз (дворяни) і беїв (князі) живуть досить усамітнено і ніколи не показуються на людях.
Але повернемося до палацу Багче Серай. Нелегка задача описати чарівність цієї таємничої та чудової обителі, в якій пишні хани забули про всі життєві турботи: це не можна зробити, як у випадку одного з наших палаців, аналізуючи стиль, розташування та деталі багатої архітектури та читаючи думку художника в правильності, витонченості та шляхетній простоті споруди: все це легко зрозуміти й описати: така краса більш-менш оцінна кожному. Але треба бути чимось поетом, щоб оцінити турецький палац; її чари слід шукати не в тому, що людина бачить, а в тому, що відчуває. Я чув, як люди дуже зневажливо відгукуються про Багче Сераї. «Як, — сказали вони, — хтось може застосувати назву палацу до цього збору дерев’яних будинків, пофарбованих грубим розписом і обставлених лише диванами та килимами?» І ці люди були праві на своєму шляху. Позитивний склад їхнього розуму не дозволяє їм бачити красу в будь-якій речі, крім багатих матеріалів, чітко визначених форм і високоякісної роботи, Багче Серай повинен бути для них лише групою обшарпаних будинків, прикрашених нікчемними орнаментами, і придатних лише для проживання жалюгідних татар.
Розташований у центрі міста, в долині між пагорбами неоднакової висоти, палац (Серай) займає значний простір і оточений стінами, а невеликий струмок глибоко вкорінений. Міст, який веде до головного двору, охороняє пост російських ветеранів. Просторий двір засаджений тополями та бузком, прикрашений гарним турецьким фонтаном, затіненим вербами; його меланхолійний гомін добре гармонує з самотністю місця. Праворуч, коли ви входите, є кілька будівель, одна з яких відведена для використання тими мандрівниками, яким пощастило отримати допуск до палацу. Ліворуч — мечеть, стайні та дерева цвинтаря, відокремленого від двору муром.