Не встигли ми потрапити на карантин, як відділилися одне від одного, і кожен так поспішав уникати нас, наче ми були нещасними париями, чий дотик був нечистим. Увесь наш багаж відклали на двадцять чотири години, а тим часом ми взяли напрокат одяг, такий гротескний і смішний, що, одягнувшись у нього, ми не могли дивитися одне на одного, не розреготавшись. Ми поспішили оглянути наші кімнати, які дивовижним чином були обставлені найнеобхіднішими речами. Але найбільше нас тішило подвір’я, прикрашене двома гарними акаціями, квітчасті гілки яких кидали тінь на наші вікна. Наш опікун, який не зміг зберегти звичну серйозність російського солдата при вигляді нашого смішного travestissement, дуже здивував нас кількома словами французької мови, які він звернув до нас. Шляхом спотворення нашої рідної мови він зумів повідомити нам, що він здійснив кампанію 1815 року, і що він ніколи не був таким щасливим, як коли зустрів французів. Зі свого боку ми мали всі підстави бути задоволені його уважним обслуговуванням.
Перші години, які ми провели на карантині, були надзвичайно виснажливими та неприємними, через відсутність нашого багажу. Наші книги, наші папери та все, що нам було вкрай необхідно, вивезли на цілих два дні фумігації. Але згодом час минув досить швидко, і я ніколи не міг подумати, що можна бути таким задоволеним у в'язниці. Якби не залізні ґрати та триколісні замки, які доводилося відкривати щоразу, коли ми мали нагоду виходити з номерів, ми могли б подумати, що робимо рустику для свого задоволення. Гарний сад, капітальний кухар, книги, вид на море — чого ще можна бажати? Нам дозволили ходити по всьому закладу за умови, що ми тримаємось на поважній відстані від усіх, хто траплятиметься на нашому шляху, і що нас постійно супроводжуватиме наш опікун. На одному з кутів скелі є невелика платформа з сидіннями та деревами, звідки можна дивитися на море, гавань і частину міста. У цьому чудовому місці відпочинку ми часто проводили години разом, споглядаючи прекрасне видовище перед нами.