Калмики, як і більшість інших народів, поділяються на три ордени: дворянство, духовенство та простолюддя; члени аристократії приймають назву білі кістки, тоді як звичайні люди називаються чорні кістки. Священики байдуже належать до обох класів, але тим, хто виходить із лав народу, нелегко вдається стерти пляму свого походження. Однак упередження шляхетного походження в наш час укорінені набагато менш глибоко, ніж раніше, природний наслідок знищення влади ханів і князів і повного підпорядкування орд законам і звичаям імперії. Тому розповідь Бергмана стала зовсім непридатною до теперішнього стану речей і може лише дати хибні уявлення про будову калмиків.
Серед азіатських рас немає жодної, риси якої були б так виразно охарактеризовані, як у монголів. Намалюй одну людину й намалюй цілу націю. У 1815 році відомий художник Ісабей, побачивши велику кількість калмиків, помітив таку разючу схожість між ними, що йому довелося прийняти образ принца Тумена, і побачивши, що князь був дуже неспокійний на останніх засіданнях, він благав його послати одного зі своїх слуг замість нього. Таким чином художник закінчив портрет, який виявився дуже вражаючою схожістю, як я можу засвідчити. У всіх калмиків косо посаджені очі, повіки трохи відкриті, чорні мізерні брови, носи глибоко вдавлені біля чола, вилиці виступають, борідка, тонкі вуса, шкіра коричнево-жовта. Губи чоловіків товсті й м’ясисті, але у жінок, особливо високого рангу, роти у формі серця не мають звичайної краси. У всіх величезні вуха, що сильно стирчать над головою, а волосся незмінно чорне. Калмики, як правило, невеликі, але з округлими фігурами та легкою повагою. Серед них можна побачити дуже мало деформованих людей, оскільки вони, маючи більше розуму, ніж ми, залишають розвиток своїх дітей повністю на природу і ніколи не одягають на них жодного одягу до дев’яти-десяти років. Щойно вони вміють ходити, вони сідають на коней і всім серцем віддають себе боротьбі та верховій їзді, головним розвагам племен.
Намальований нами портрет калмиків, звичайно, не дуже привабливий; але їхні власні уявлення про красу дуже відрізняються від наших. Нам назвали калмицьку принцесу, яка, хоч і була жахливо потворною в очах європейців, однак у своєму народі вважалася такою чарівною красою, що після купи залицяльників вона була нарешті силою виведена одним із своїх шанувальників.