Віддалене і важкодоступне положення маленької Херсонської республіки зберегло свою незалежність під час усіх цих ранніх варварських набігів. За часів Діоклетіана херсонці, чиї володіння поширювалися майже на всю піднесену країну, зосередили у своїх руках майже всю торгівлю, яка ще існувала між Тавридою та деякими частинами берегів Чорного моря[76]. Їхня республіка була наймогутнішою державою півострова, коли почалася війна між ними та сарматами, які вже захопили Босфорське царство і дали йому царя свого народу. Боротьба між двома ворогуючими народами тривала майже століття, і після того, як сармати були нарешті вигнані, босфорці знову насолоджувалися кількома роками свободи та спокою. Але мир був недовгим. Злощасний півострів незабаром відвідав найлютіший шторм, який досі спустошував його. Гуни з серця Азії спустилися на азіатський бік протоки, і незабаром налякані босфорці побачили ці розлючені орди, що перетинали Азофське море, яке на деякий час зупинило їх просування. Тоді стародавнє царство мілетців було знищено назавжди. (375 р. н. е.) Численні колонії об’єднаних готів і аланів спіткала та ж доля, і всі багаті сільськогосподарські заклади країни були перетворені на попіл. Все ще захищені своїм ізольованим становищем, херсонці поодинці уникли спустошення завдяки швидкості, з якою потік загарбників мчав на західні регіони Європи.
Таврида все ще страждала від наслідків жахливих лих, завданих їй гунами, коли після смерті Аттіли її знову спустошили їхні розпущені орди. Тепер херсонці опинилися під загрозою і, перелякані, шукали захисту у Східної імперії. Юстиніан, який тоді правив у Константинополі, задовольнив їхнє прохання, але змусив їх дорого заплатити за імператорський захист. Під виглядом забезпечення оборони країни він звів на південному узбережжі дві міцні фортеці Алухта і Гурзубіта, а Херсонська республіка стала платником імперії.
У другій половині сьомого століття (679 р. н. е.) на Тавриду вторглися хозари, орди, які супроводжували гунів, оселилися в Берсилії (Литва) і були сформовані в незалежне королівство самим Аттілою. Поява цих нових завойовників, які вже володіли великою територією, викликала в Константинополі таку сенсацію, що до їхнього союзу залицялися правителі Сходу, а імператор Лев навіть попросив для свого сина руки дочки калгана, або вождя народу. Передчуття імперського уряду незабаром здійснилися, оскільки за короткий проміжок часу в 150 років хозари, які дали власну назву півострову, заснували величезну монархію, межі якої простягалися в Європі за Дунай і в Азії до підніжжя Кавказу.