Дорога від Балаклави до монастиря не має особливого характеру; він пролягає по величезному плато, безплідному, як степ. Незадовго до заходу сонця ми підійшли зовсім близько до монастиря, але не побачили нічого, що вказувало б на його існування, і тому були не мало здивовані, коли водій зіскочив і сказав нам вийти. Ми думали, що він знущається з нас, коли він повів нас до арочного проходу, але коли ми дійшли до дальшого кінця, з наших вуст зірвався крик захоплення, коли ми побачили монастир з його келіями, притуленими до скелі, його церквою з зеленими куполами, його терасами та квітучими садами, що висять у кількох сотнях футів над морем. Довго ми залишалися зануреними в споглядання чарівного ефекту, створеного людською працею на сцені, яка виглядала у своїй дикій і спотвореній формі так, наче їй судилося бути лише цариною самотності.
Російські та грецькі монастирі далекі від монументального вигляду західних монастирів. Вони складаються лише з групи маленьких одноповерхових будинків, побудованих без симетрії, і в них немає нічого, що вказує на суворі звички релігійної громади. Ті поетичні душі, які знаходять таку поживу для медитації в довгих галереях монастирів, не можуть легко примиритися з таким нехтуванням формою. Монахи прийняли нас не як християн, а як відверто язичників. Єпископ, для якого ми мали листи, випадково був відсутній, і ми потрапили до рук двох чи трьох похмурих братів, чиї брудні сукні та червоні обличчя свідчили про будь-які звички, крім чернечих. Вони замкнули нас у огидно брудній норі, де кілька божевільних стільців, дві чи три грубі дошки на решетках і огидна свічка, застрягла в пляшці, були тим, що ми отримали від їхньої щедрості. Наш драгоман не міг дістати навіть вугілля, щоб зварити чайник, не заплативши за нього подвійну вартість. Коли ми заперечували ченцям, їх незмінною відповіддю було те, що вони не зобов’язані давати нам нічого, крім голих меблів за столом. Таким було їх уявлення про обов'язки гостинності.