Але протягом останніх років принципи політичної єдності беруть гору, і всі урядові заходи спрямовані на те, щоб приєднати чуже населення до вільних селян корони. Саме з цієї точки зору спеціальні адміністративні комітети були ліквідовані, і було створено міністерство володінь корони. Безсумнівно, як ми вже сказали, коли йдеться про німецькі колонії, Росія має незаперечне право прагнути зробити себе однорідною; інтереси її політики та її національності вимагають, щоб вона не нехтувала жодним засобом досягнення єдиної адміністративної системи. На жаль, в імперії узагальнення поки що неможливі. Там, де існує стільки суперечливих форм цивілізації, спроба нав’язати єдину незмінну систему правління такій кількості різних народів не може бути обійдена небезпекою, особливо коли ця система є ексклюзивною і належить лише одній із найменш освічених частин населення. У наш час так само неполітично застосовувати до німецьких колоністів адміністративну систему, яка практикувалася з російськими селянами, як було б абсурдом керувати ними, як німцями.
Уряд діяв би мудріше, якби намагався, насамперед, підняти своїх корінних підданих до рівня іноземців, замість того, щоб пригнічувати останніх, піддаючи їх тим самим умовам, що й його 40 000 000 кріпаків. Труднощі, без сумніву, були б великими; але вперте наполягання на встановленні примусової адміністративної єдності за допомогою указів означає не що інше, як загибель тих процвітаючих і працьовитих іноземних колоній, які протягом більш як півстоліття зробили так багато для процвітання країни, привівши ґрунт Південної Росії до продуктивного обробітку; і добре відомо, що вже кілька сотень сімей покинули свої поселення і повернулися до Німеччини.
Вся південна Росія від берегів Дністра до Азовського моря і до підніжжя Кримських гір складається виключно з величезних рівнин, званих степами, піднесених від сорока до п'ятдесяти сажнів над рівнем моря. Ґрунт повністю оголений лісами; лише в деяких захищених місцевостях уздовж берегів Дніпра та інших річок і на їхніх островах ми знаходимо кілька лісів дуба, берези, осики та верби. Жителі країни зобов'язані використовувати для випалювання очерет, солому та худобовий гній, розім'ятий у невеликі маси, як цегла. В Одесу завозять деревину з Бессарабії, Криму, берегів Дунаю; а коштує аж вісімдесят карбованців сажень. Англійське вугілля також споживається, і оскільки торговельні судна перевозять його як баласт, його вартість дуже помірна. Протягом останніх кількох років місцеве вугілля з уряду Єкатеринослава та Донського краю також починає використовуватися по всій Південній Росії.