Подорож степами — Миколаїв, Ольвія, Очаків та Херсон

Ніхто, крім російського пана, не зміг би здійснити такі метаморфози. Господар цілої групи рабів, він ніколи не повинен платити за працю; і примхи, які були б згубними для інших, коштували йому лише клопоту їх зачати. У посушливий сезон, який часто триває більше п’яти місяців, ланцюгові насоси, які працюють за допомогою коней, постачають воду в кожну частину цього великого саду, і таким чином дозволяють собі те, чого не люб’язне небо відмовляє йому. Весняна робота, як правило, вимагає праці понад 200 пар рук щодня, а протягом решти року тридцять селян постійно зайняті обрізанням дерев, вириванням бур’янів, які швидко проростають на доріжках, тренуванням винограду та доглядом за квітами. У відповідь на всі ці витрати генерал має задоволення бачити свій стіл, накритий найкращими фруктами та найвишуканішими консервами; і для того, хто живе в пустелі, ці речі, безсумнівно, мають свою цінність. Загалом Кларофка — справжній pays de cocagne за гарний настрій: степи рясніють дичиною всіх видів, від тетерева до величної дрохви. До ферми прикріплений мисливець, який щодня постачає стіл усіма смаколиками цього сорту, які тільки дозволяє країна. Море також дарує велику кількість чудової риби. Отже, очевидно, що з гастрономічної точки зору було б важко знайти більш вигідну резиденцію; але ця заслуга, якою б важливою вона не була, не може загладити нестерпну тугу, яку людина відчуває в Кларофці. Завдяки саду в погожу пору можна забути степ; а ще є розваги рибної ловлі та збирання черепашок на морському березі, щоб можна було добре вбити час. Але що робити взимку, коли сніг випадає так, що не видно будинків, особливо коли метель перевертає всю країну навперебій? Жодна мова не може дати уявлення про ці metels або урагани. Вони спускаються на сушу з такими бурхливими й нестримними поривами, такими шаленими й безперервними бурями, таким свистом і стогоном вітру, а небо таке похмуре й загрозливе, що жоден ураган на морі не може викликати більшої тривоги. Сніг то нагромаджується, як гора, то заглиблюється в глибокі долини, а то розтікається бурхливими й хвилястими хвилями; або ж воно несеться в повітрі, як довга біла вуаль, що розширюється й згортається, доки вітер не розвіє перед ним останні шматки. Щоб пройти від одного дому до іншого, люди змушені прокопувати стежку в снігу, часто на два аршини глибиною. Цілі отари овець, здивовані бурею неподалік від своїх кошар, і навіть табуни коней зганяються в море і тонуть. Під час таких небезпек їхній інстинкт зазвичай спонукає їх згрупуватися разом у коло й утворити компактну масу, щоб мати менше поверхні для metel. Але сила вітру поступово штовхає їх вперед, вони наближаються до берега, земля їх підводить, і врешті всі вони зникають під хвилями. Ці бурі зазвичай змінюються мертвим штилем і сильним холодом, який незабаром перетворює поверхню Дніпра та морський берег на величезне дзеркало. Це найприємніша частина зими. Відновлено комунікації між сусідами; спортивні експедиції у великих масштабах, екскурсії на санях і розваги вдома слідують один за одним майже безперервно. Незважаючи на інтенсивність холоду, росіяни безмежно віддають перевагу йому більш м'якій температурі, яка б припинила їхні справи та задоволення. Великі ярмарки імперії зазвичай відбуваються взимку; бо тоді замерзлі озера та річки служать мешканцям безпечним і швидким засобом зв’язку. Таким чином вони долають величезні відстані, не виходячи з саней і навіть не розуміючи, чи знаходяться вони на землі, чи на воді. Закутавшись у хутра, вони безкарно стикаються з температурою 35 градусів. протягом кількох днів поспіль, без будь-яких інших допоміжних засобів, крім бренді та чаю, які вони споживають у страшних кількостях. Під час нашої зимової резиденції в Кларофці ми мали змогу переконатися, що в північних країнах люди набагато менше страждають від холоду, ніж у південних.