Історичний нарис та строкате населення Астрахані

Наступного дня після нашого прибуття в Астрахань нас відвели в будинок деяких індуських брахманів, де ми мали бути присутніми на вечірній молитві. Головний із них прийняв нас дуже люб’язно й люб’язно. Кімната, куди він завів нас, дивилася на захід, і в ній не було інших меблів, окрім великих турецьких диванів, і єдине, що могло привернути нашу увагу, — це маленька каплиця, вставлена ​​в стіну, і в якій два священики влаштовували церемонію. Один із них постійно звертав очі на захід, з релігійною увагою спостерігаючи за опусканням сонячного диска до горизонту. Ці брахмани були одягнені в довгі коричневі шати, перехрещені спереду білим шарфом, два кінці якого спускалися на землю. Їхні бронзові й антикварні візажі увінчували білі муслінові тюрбани з великими складками. Вождь, який був набагато менше поглинений своєю відданістю, ніж решта, безупинно посміхався нам і махав жахливим перським віялом, яке мало ефект спритного вітерця. Тим часом сонце швидко сідало; нарешті про його повне зникнення сповістив різкий звук раковини, після чого один із священиків запалив кілька конусів і поставив їх перед образом у каплиці. Інший почав мити посудини дивної форми, наповнив їх водою люстрації і впав перед ними з великим помазанням. Великий сірий камінь, укріплений у стіні, став головним предметом їх обожнювання. Згідно з поясненням, наданим нам первосвящеником, душа прославленого святого, втомившись від світу та людей, усамітнилася в цьому містичному покриві; отже камінь є священним в очах індусів, і один лише погляд на нього, як вони заявляють, здатний творити чудеса. Після поклоніння в тиші протягом кількох хвилин, первосвященик почав палити пахощами, і незабаром кімната була наповнена хмарою диму, крізь яку кожен об’єкт набував більш розпливчастої та таємничої форми, гострий ароматний запах у поєднанні з жаром і незвичайністю сцени перед нашими очима вплинув на нас настільки сильно, що незабаром ми не змогли відрізнити реальне від фантастичного. Насправді наш напівекстатичний стан дивовижно відповідав моральному стану наших брахманів. Їхній релігійний ентузіазм незабаром перестав задовольнятися простими поклонами. До цього часу все відбувалося в цілковитій тиші, але за сигналом двоє священиків стали навколішки перед святим каменем і прочитали молитву повільно з гортанним акцентом. Інший, схрестивши руки на грудях, стояв за кілька кроків від каплиці й часом пронизливо свистів. Четвертий, озброєний раковиною, стояв на одному з диванів і додавав свій голос до звуків, які його товариші видавали все голосніше. Невдовзі їхні очі спалахнули, м’язи їхніх тіл напружилися, раковина завібрувала, вождь швидко сколихнув дзвін, а потім почався такий дивний і пекельний гомін, така гротескна й дика сцена, що можна було подумати, що всі брахмани одержимі дияволами. Їхнє ставлення та шалені жести передавали ідею екзорцизму, а не молитви. Те, що ми відчували, було б неможливо описати; це була суміш здивування, цікавості, огиди та переляку. Якби втома не змусила акторів цього шабашу зупинитися після десятихвилинної напруги, я сумніваюся, що ми змогли б підтримувати довше продовження такого видовища. Можна було б сказати, що люди докладають зусиль, щоб поклонятися Богу якомога менш релігійно. Я бачив дервішів, що кружляють і виють у Константинополі, чиї дивні й жахливі вистави можна порівняти лише з діями середньовічних конвульсіонерів. Релігійна музика калмиків не відстає від цих відхилень людського розуму; і ось індуїстське поклоніння, яке, здається, змагається з тим, що є найбільш божевільним і екстравагантним в інших релігіях.