Він розповів нам коротку історію свого життя, меланхолійну тканину розчарувань і нещастя, розповідь про яку глибоко вразила нас. Його палкість і його паризька свавілля, його зусилля і його надії, уся наснага його двадцяти років були кинуті в виснажливу атмосферу огиди й приниження, яка нарешті знищила в ньому будь-яке почуття національності: він став рабом через свої стосунки як з панами, так і з кріпаками; і що цілком доводить це, так це холоднокровна жорстокість, з якою він карає підвладних йому селян. Все село вражене жахом від покарань, які він щодня застосовує за найдрібніші провини. Поки він з нами розмовляв, йому донесли, що за його наказом на місце покарання прибули дві жінки і троє чоловіків. Незважаючи на наші благання та огиду, яку ми відчували, перебуваючи так близько до такої сцени, він наказав, щоб кожен отримав по п’ятдесят ударів палицею, а якщо вони чинили б опір, подвоїти їх кількість. Таким чином нещасний мститься муджикам за те, що він сам пережив від рук російської аристократії, і це в кращому випадку ризикована помста; навіть заради себе він не повинен дратувати селян, які іноді вчиняють страшні репресії; його вже неодноразово намагалися вбити, і хоча злочинці дорого заплатили за свою сміливість, одного дня він може стати жертвою якогось хитрішого чи більш щасливого агресора. Лише за тиждень до нашого візиту, як розповіла нам його дружина, селянин, який з самого початку оголосив себе його ворогом, зробив спробу, більш сміливу, ніж будь-яка попередня.
Після довгої прогулянки по полях наглядач сів у тіні дерев у яру. Охоплений спекою та втомою, він нарешті заснув, поклавши біля себе два пістолети. Інстинктивний страх охоплював його навіть уві сні, не даючи йому зрозуміти найменшого шуму навколо. Тіло спало, але не розум. Раптом його вухо вловлює підозрілий звук; він відкриває очі й бачить чоловіка, який м’яко нахиляється, збираючись підняти один зі своїх пістолетів. У поглядах цього чоловіка було стільки лютості, а в його рухах — така непомітність, що в його намірах не могло бути сумніву. Начальник з дивовижною присутністю духу піднявся на лікті й, позіхаючи, спитав, що він збирається робити з пістолетом; на що мужик, миттєво надавши вигляду афектованої млявості, властивої російському кріпаку, відповів, що йому цікаво подивитися, як виготовляють пістолет. Сказавши це, він віддав зброю своєму хазяїну, не видавши анітрохи збентеженого. Нещасний ледь не помер під носком, а дружина начальника з наївністю, цілком російською, зауважила, що він зробив би набагато краще, якби помер прямо.