Нарешті, ми маємо розглянути два великі перські шляхи, які збігаються або йдуть паралельно один одному аж до Мешеда, де вони розгалужуються до Бухари з одного боку, а з іншого до Кабула через Герат і Кандагар. Перший із цих маршрутів, яким пройшов Олександр Бернс, здається нам абсолютно нездійсненним. Відстань до Бухари від Тегерана (який ми приймемо за вихідну точку, хоча він все ще є столицею Персії) не менше 500 льє; і не можна обґрунтовано вважати можливим здійснити, а головне зберегти, таке віддалене завоювання, коли для того, щоб дістатися до серця жаданої країни, необхідно подолати величезні пустелі на північ від Мешеда, зайняті ордами кочівників, які є ще грізнішими, оскільки вони не можуть застосувати жодної військової тактики. Крім того, не слід забувати, що окупація Бухари аж ніяк не означає окупацію Афганістану. Відстань від першого до Кабула становить понад 250 льє. Регіони між двома містами справді менш стерильні та легші для проходження; але, з іншого боку, армія, що йде в бік Індії, мала б проникнути через небезпечні перевали високогірного ланцюга між Туркестаном і Афганістаном, які захищають найнеприборканіші племена Центральної Азії. Тут би повторилися ті змагання, в яких Росія марно виснажувала свої сили стільки років на Кавказі[66]. По правді кажучи, за наявності таких перешкод, як-от грунт, клімат, населення та відстань, усі дискусії стають зайвими, і це питання має бути вирішене негативно кожною неупередженою людиною, яка має будь-які точні уявлення про регіони Західної Азії.
Залишається маршрут Мешед, Герат і Кандагар. Безсумнівно, це те, що створює найменше труднощів; але ми сумніваємося, що він коли-небудь зможе служити амбітним поглядам, які приписуються Росії. Уздовж лінії від Тегерана до Герату лежать важливі центри землеробського населення; на ньому знаходяться села, оточені родючим і продуктивним ґрунтом. Але ці переваги, окрім того, що вони дуже обмежені, значною мірою врівноважуються необробленими рівнинами, позбавленими води, які необхідно подолати, переходячи від одного населеного пункту до іншого, і різноманітними перешкодами, які згодом зустрінуться під час маршу через пустелі Афганістану, войовничі племена якого набагато грізніші навіть за туркоманів, які заповнюють шлях від Тегерану до Герата. Крім того, оскільки від столиці Персії до центру Афганістану майже 600 льє, вкрай малоймовірно, що Росії коли-небудь вдасться підкорити країну, куди її армії могли прибути лише військовою дорогою, яку підтримували та захищали через такий величезний простір.