Пізніше, в 1787 році, Росія і Туреччина знову зіткнулися між собою, і берег Каспію вперше став центром військових дій. Анапа, яку турки побудували для захисту своєї торгівлі з горянами, після невдалого штурму була взята штурмом у 1791 році. Та ж доля спіткала Суджук-Кале, але черкеси підірвали її укріплення перед відступом. Вражені цими помітними успіхами, кілька держав Європи відійшли від прихильної політики, якою вони раніше ставилися до поглядів Росії, і імператриця вважала, що їй пощастило укласти Ясський договір 1792 року, за яким вона просунула свої кордони до Дністра та отримала суверенітет над Грузією та сусідніми країнами. Але Туреччина повернула їй Анапу і Суджук-Кале, залучившись для придушення набігів племен, що жили ліворуч від Кубану.
Ага-Магомед-хан пішов проти Грузії в 1795 році, щоб покарати її за те, що вона прийняла протекторат Росії. Тифліс був розграбований і відданий вогню і мечу. Почувши про цю криваву навалу, Катерина II. негайно оголосила війну проти Персії, і її армії вже окупували Баку та значну частину берегів Каспійського моря, коли її наступником став її син Павло I, який наказав припинити всі останні завоювання. Проте цей дивний початок не завадив ексцентричному монарху через чотири роки зробити для Грузії те, що Катерина зробила для Криму. Під приводом припинення внутрішнього розбрату Грузія була приєднана до Росії імперським указом. Незабаром після престолу Олександра Мінгрелія розділила долю Грузії; завоювання за Кавказом було тоді впорядковано, і Тифліс став центром виключної московської адміністрації, цивільної та військової.
Безпосередній контакт Росії з Персією незабаром призвів до розриву між цими двома державами. У 1806 році почалися військові дії і з Туреччиною, і ця кампанія, як і в 1791 році, ознаменувалася взяттям Анапи і Суджук-Кале, а також укріпленням росіян на берегах Черкесії. Невдале змагання, яке потім виникло між Наполеоном і Олександром, і пряме втручання Англії поклали кінець війні та спричинили підписання двох договорів. У Бухаресті відійшли Анапа та Суджук Кале; але Росія придбала Бессарабію і лівий берег Дунаю; і Кутусоф 80 000 чоловік виступили проти Наполеона. За Гюлістанським договором 1814 року до імперії, серед інших країн, відійшли Дагестан, Грузія, Імерітія, Мінгрелія, провінції Баку, Карабаг і Ширван. Цей останній договір не встигли ратифікувати, як почалися нескінченні дискусії щодо визначення кордонів. Війна поновилася і закінчилася лише в 1828 році Туркманчайським договором, за яким Росії передавались прекрасні країни Ерівань і Нактчіван, її кордони просувалися до берегів Араксуса та ставали її володаркою над усіма проходами Персії.