Приблизно в середині травня 1839 року ми вийшли з берегів Чорного моря в супроводі козака і чудового драгомана, який говорив на всіх говірках, що поширені в південній Росії. Пройшовши понад 100 льє вгору вздовж берегів Дніпра, ми дісталися Єкатеринослава, нового міста, яке близько п’ятдесяти років тому складалося лише з жалюгідних рибальських будиночків, розкиданих уздовж річки.
Єкатеринослав, заснований у 1784 році великою Катериною, яка заклала перший камінь у присутності імператора Йосипа II, побудований за таким гігантським планом, що робить його ідеальною пустелею, в якій рідкісні будинки та мізерне населення здаються ніби загубленими. Його широкі та правильні вулиці, позначені лише кількома будинками з великими інтервалами, здається, були сплановані для мільйона душ; цілий уряд мав би бути безлюдним, щоб заповнити їх і дати їм те життя та рух, які так необхідні столиці. Але, здається, малоймовірно, що час заповнить порожнечу цієї пустелі, оскільки кількість її мешканців не сильно збільшилася за сорок років; це нерухоме місто, яке, ймовірно, ніколи не виправдає сподівань, які формувала імператриця, коли давала йому своє ім'я. Однак тут є кілька великих будівель, численні церкви, базари та чарівні сади. Але якби не було абсурдної манії росіян планувати свої міста у величезних масштабах, це було б чудове місце проживання, багате прекрасним Дніпром і родючими пагорбами навколо нього.
Але Єкатеринослав має одну річ, яка відрізняє його від усіх міст, якими російська цивілізація починає охоплювати південь імперії; а це палац і сад Потьомкіна. Палац знаходиться в руїнах, хоча був побудований для Катерини II, ледь шістдесят років тому. Байдужість росіян до своїх історичних пам'яток настільки велика, що вони поспішають їх знищити, аби лише очистити землю від непридатних речей.
Уряд, яким би деспотичним він не був, на жаль, не в силі стримати інстинктивний вандалізм свого народу. Ми будемо наводити сумні докази цього мало-помалу, коли будемо говорити про стародавні гробниці Криму, такі багаті предметами мистецтва і такі дорогоцінні своєю давниною, але які, незважаючи на удавану турботу поліції, день у день зникають перед варварською жадібністю селян, а ще більше найманих.