Після відходу Убачи калмики, що залишилися в Росії, були позбавлені особливої юрисдикції і більше тридцяти років не мали ні хана, ні віце-хана. Лише в 1802 році імператор Павло, в одному зі своїх незрозумілих примх, визнав за потрібне відновити посаду віце-хана і надав її принцу Чутчі, впливовому калмику з роду дербетів. Управління ордами, яке з 1771 року перебувало під контролем астраханського губернатора, знову стало самостійним, функції російських пристофів були обмежені, і вони більше не могли зловживати своєю владою настільки, як це робили раніше. Але після смерті Чутчея калмики знову потрапили під російські закони й трибунали; вони безповоротно втратили всі свої привілеї, а суверенітет ханів і віце-ханів зник назавжди.
Проте повне підкорення калмиків не обійшлося без певних труднощів. Серед них переважало невдоволення у найвищому ступені, але всі їхні спроби повстання були марними. Огороджені з усіх боків козаками, племена були змушені прийняти російську владу в усій її мірі. Єдиним визначним випадком їх останніх змагань була часткова еміграція в козацький край. Ця непокора викликала найбільший гнів царя, і він послав надзвичайного кур'єра до Астрахані з наказом заарештувати первосвященика та головних вождів орд і відправити їх до Петербурга. Перед тим, як покинути Астрахань, ці два калмики найняли якогось Максима, щоб він виступив їхнім перекладачем і виступив за свою справу перед імператором.
Але коли двоє полонених прибули до Петербурга, напад гніву імператора вже закінчився; їх прийняли надзвичайно добре, і замість покарання вони повернулися в степ, одягнені в нову російську гідність. Вони публічно попрощалися з царем, і ця аудиторія була добре врахована їхнім перекладачем. Висловлюючи свою вдячність його величності, ця дуже розумна особа, знаючи, що не ризикує отримати заперечення, змусила Павла повірити, що калмики щиро благали, щоб його імператорська величність надала йому також почесний ранг у винагороду за його добрі послуги. Цар попався на хитрість, і Максим покинув двір у званні майора. Чоловік ще жив в Астрахані, коли ми відвідали місто, і не вагаючись розповів нам історію своїми вустами.