Ми провели ніч біля джерел серед цілковитої самотності, а наступного дня рано вранці повернулися й рушили до Куми, віддаленої приблизно за сімдесят п'ять верст; всі чоловіки знову сіли верхи на своїх верблюдів і, здавалося, були дуже задоволені тим, що в перспективі більше не працюватимуть пішоходами; бо при всій своїй готовності вони не змогли привчити свої кінцівки до такого служіння. Ми таборували дві ночі поспіль серед калмиків, бо степи ставали менш самотніми, коли ми відходили від нашого першого курсу. Ці добрі люди з великою цікавістю слухали історію нашої подорожі їхніми рівнинами. Як тільки закінчилася вечеря, вони присіли навколо нашої кібітки, приділяючи релігійну увагу найнеймовірнішим оповіданням, бо наші люди, які взяли на себе посаду історіографів, дуже мало поважали правду у своїх творах. Особливо одного з наших погоничів верблюдів Небо наділило уявою надзвичайної плодючості. Це був його особливий обов’язок — розважати весь ескорт під час бівуаку, а коли йому доводилося мати справу з новою аудиторією, його захоплююче красномовство досягало крайніх можливостей, зачаровуючи навіть тих, хто слухав його щодня.
Останній табір, у якому ми ночували, був одним із найзначніших, які ми бачили до того часу. Країна, справді, повністю змінила свій вигляд; ми залишили позаду похмурі піски з Каспієм і Маничем. Рясна рослинність і хвилястість землі, яка ставала все більш і більш виразною в міру того, як ми рухалися далі, радували видовище та пояснювали численні табори, які ми виявили в усіх напрямках. Табуни коней, верблюдів і волів помітили всю поверхню степу і вказували на багатство орд, до яких вони належали. Останні анітрохи не дошкуляли нам. Ці добрі калмики з радістю прийняли нас у своїх наметах і ніколи не намагалися вкрасти в нас хоч щось. Їх бажання та бажання настільки обмежені! Приручати дикого коня, мандрувати зі степу в степ на своїх верблюдах, палити й пити кумис, зачинятися взимку серед попелу й диму й піддаватися марновірним обрядам релігії, яку вони не можуть зрозуміти, — ось усе їхнє життя.
Мені часто було цікаво заходити в їхні кібітки, але я ніколи не бачив у жодній з них того бруду, про який мені розповідали. Російські кейти набагато неохайніші і убогі, ніж інтер'єри цих наметів. Серед інших візитів ми відвідали дружину підлеглого вождя, і, як її попереджали про наш прихід, вона була одягнена у свій найкращий одяг. Вона сиділа, підібгавши під себе ноги на повсті, перед нею стояла дитина, а біля неї нерухомо стояла служниця. Вона була рада прийняти нас і дуже сердечно подякувала. Ми похвалили її за охайність і порядок у її наметі, чим вона, здається, дуже задоволена.