«Близько двох років тому мені було наказано здійснити інспекційний тур серед дружніх племен Кавказу, і я майже завершив його, коли одного вечора прибув біля аулу, розташованого на горі, вершину якої можна побачити звідси, я помітив, що в селі панує велика метушня. Перебуваючи у супроводі загону козаків, я не мав потреби боятися результату, трапилося, що може; Я вважав за доцільне вжити деяких запобіжних заходів, і домовився з командиром загону, що робити, якщо на нас нападуть, тоді я вийшов на кілька сотень кроків попереду групи і м’яко просунувся, як eclaireur, до місця, де зібралося все населення. Оскільки було досить темно, і я був накритий буркою, ніхто не звернув на мене уваги, і мені дозволили зробити свої спостереження. без перешкод.
«Коли мої очі ближче познайомилися з об’єктами навколо мене, я помітив, що натовп зібрався навколо руїн будинку, який, здавалося, був нещодавно спалений. Хоча я не розумів, що сталося, я був упевнений, що підпал пов’язаний з якимось насильством і кровопролиттям, тому що я давно знав цих альпіністів, чиї бурхливі пристрасті тримаються в постійному хвилюванні через фальшиву позицію, в якій вони знаходяться. Вони ставляться як до росіян, яких вони ненавидять, коли вони підкоряються їхній владі, так і до вільних племен, які не можуть пробачити їх примусового підпорядкування, я побачив кабардинця, який лежав на землі, з накинутим на обличчя плащем, і всі дивилися на нього з шанобливим жалем Я міг не дати знати про себе, я вже збирався поставити кілька запитань людині поруч, коли натовп, що наближався, відвернув увагу моєї групи, яка занепокоїлася через мене, і всі горяни скупчилися навколо моїх солдатів, але без таких ворожих демонстрацій, як ми зустріли в інших аулах. Кожне тіло ніби перебувало під впливом якогось незвичайного почуття, яке змушувало його на час забути ту ненависть, яку один лише погляд на козака пробуджує серед цих людей.
«Я віддав необхідні накази для табору моєї групи, і коли все було безпечно для ночівлі, я повернувся до місця, де моя цікавість була так сильно схвильована; і там горянин все ще лежав, розтягнувшись на землі, схожий на труп під чорною буркою, що вкривала його. Кілька жінок сиділи навколо нього, і одна з них, яка була дуже молодою і здавалася менш засмученою, ніж інші, нарешті задовольнила моє нетерпіння, і розповів мені казку, яку підтвердило все населення села.