Ми виїхали з Кларофки в травні, досліджувати береги Дніпра та узбережжя Азовського моря. Мета, яку ми ставили перед собою, була суто науковою, але подорож стала подвійно цікавою, оскільки дозволила нам ближче пізнати звички російського суспільства та спосіб життя дворянських родин у своїх маєтках. Я мав намір відвідати Таганрок, але цього разу я пішов не далі Доутчини, власності баронеси де Бервік, яка дуже гостинно наполягала на тому, щоб я залишився з нею, поки мій чоловік продовжував свої геологічні дослідження в країні козаків.
Дутина розташована на прикордонній дорозі з Херсона на Єкатеринослав, у широкому яру, утвореному струмком, що впадає в Дніпро трохи далі від села. З височини, над якою пролягає дорога, око раптом дивиться вниз на чудовий краєвид — приємний сюрприз для мандрівника, який щойно пройшов кількасот верст необроблених рівнин.
У Росії подорожі не є синонімом огляду нових пам’яток, як деінде. Даремно ваша тройка несе вас із запаморочливою швидкістю; даремно ви проводите години, дні та ночі в пошті; все одно перед очима той самий степ, який, здається, розширюється перед тобою, коли ти просуваєшся, той самий обрій, ті ж холодні лінії корми, той самий сніг чи сонце; і ніщо ні в температурі, ні в аспекті землі не вказує на те, що ви зробили будь-яку зміну місця.