Зима на Дніпрі — Їзда на санях та звичаї українців

Наша мандрівка тривала без особливого занепокоєння, аж поки ми вже не наблизилися до широкого рукава Дніпра, що все ще лежав між нами та містом. Його поверхня виглядала справді жахливо. Величезні береги льоду почали рухатися і вже залишили відкриту значну частину річки. Крім того, лід, який ще залишався нерухомим, був настільки порізаний ущелинами, що ми не могли просуватися без серйозної небезпеки. Наше становище ставало дедалі критичнішим, і ми думали повернутися на острів, з якого щойно залишили, і чекати, поки човен переправить нас до Херсона; але оскільки, ймовірно, повернення було б таким же ризиком, як і продовження, ми продовжили наш маршрут, але з максимальною обережністю. Перше сяйво радісної сміливості минуло, і ми дуже пошкодували про свою безтурботність. Підлога, що відокремлювала нас від води, здавалася такою підступною, що ми щохвилини зневірилися втекти. Цей стан розгубленості тривав більше години; але нарешті ми дісталися до суден, які були закуті льодом на деякій відстані від гавані. Тепер ми були в безпеці й завершили нашу небезпечну експедицію на човні.