Як священнослужителі, так і особи, які перебувають у них, користуються всіма можливими імунітетами. Вони звільнені від усіх податків і зборів, і люди повинні бачити, що вони нічого не хочуть. Це правда, що священикам згідно з правилами їхньої релігії заборонено володіти власністю, але це обмеження значною мірою ухиляється, і всі бекшаузи та гелунги володіють численними табунами: якщо хтось хоче купити доброго коня, він повинен звернутися до них. Лінощі та зухвалість цих священиків не витримують жодного порівняння; за винятком своїх релігійних церемоній, під час яких вони співають деякі молитви та грають на своїх інструментах, вони абсолютно нічого не роблять, окрім того, як їдять, п’ють і сплять. Найпідліший гелунг завжди має свиту з півдюжини дияконів, які доглядають за його худобою, його столом і гардеробом.
Гецули подібні до наших дияконів, претендентів на священство, і з їхнього корпусу головний бекшауз обирає гелунгів, завжди зважаючи на багатство кандидатів, а не на їхній характер чи здібності. Висвячення зазвичай відбувається наприкінці великих релігійних свят, під час яких нові гелунги проводять цілу ніч, маршируючи навколо табору священика, з вінком у руці, босоніж і з непокритими голеними коронами. Це остання вправа перед початком їхнього служіння.