Інше виробництво, яке він проводить з великим настроєм, це виробництво шампанського вина. Щороку він відправляє до Москви не менше 10 000 пляшок, а продає їх по чотири рублі за пляшку. Силою енергії та наполегливості він викликав життя та достаток у дикій необробленій місцині, яка раніше служила лише для тимчасових зупинок калмиків та турків. Багатьох селян, яких він привіз із собою з Великої Росії і які були звикли до майже дикого стану існування, він перетворив на добрих робітників, працьовитих землеробів, а іноді й на солдатів, відданих своєму панові.
У 1835 році кілька десятків черкесів, спокушені надією на багату здобич, спустилися зі своїх гір, щоб пограбувати і пограбувати Володимирівку, сподіваючись здивувати нечисленне населення села вночі й застати їх зовсім непідготовленими. Але хоча м-р Реброф багато років насолоджувався цілковитою безпекою, він ніколи не обманював себе щодо небезпеки свого становища, а завжди очікував, що рано чи пізно на нього нападуть; і тому він із самого початку вжив усіх можливих запобіжних заходів проти задумів своїх грізних сусідів. Дві гілки Коуми служили джерелами для села та замку; там був невеликий редут з двома гарматами, що керували найбільш відкритою стороною, а в кімнаті на першому поверсі особняка була добре укомплектована зброя з усіма речами, необхідними для підтримки облоги. За допомогою цих засобів пан Реброф був упевнений, що зможе протистояти будь-якій атаці.
Щовечора до світанку вартували два вартові, і саме цей, здавалося б, зайвий захід врятував Володимирівку від повного знищення. Черкеси, які ніколи не розраховували на таку надзвичайну обережність, прибули однієї ночі перед селом і були впевнені, що про їхнє наближення ніхто не підозрював. Але тривога вже була подана, і все населення, раптово прокинувшись зі сну, було готове до бою. Робочим і слугам роздали зброю, підняли підйомні мости, дві гармати зарядили виноградом, а замок перетворили на фортецю. Усе це було зроблено з такою швидкістю, що коли черкеси підійшли до берегів річки, то застали село в ідеальному стані оборони. Однак вони спробували переплисти своїх коней через Куму, але були відбиті жвавим вогнем. Три чи чотири інші спроби були такими ж невдалими; усі пункти так добре охоронялися, а люди так добре виконували свій обов’язок, що черкеси були змушені відступити на світанку. Але розлючені своїм розчаруванням, вони підпалили село та навколишні ліси та втекли непорушно, під прикриттям пожежі, так і не виявивши, у якому напрямку вони пішли.