Першою пам'яткою, яку помітили мореплавці, є маяк, який знаходиться на деякій відстані від стін Одеси. Через годину після того, як він з’явився, ми були перед містом. Європа знову постала перед нашими очима, і вид прямих вулиць, широких фасадів будинків і стриманого вигляду будинків пробудили в нашій пам’яті багато дорогих спогадів. Кожен предмет постає перед нами в старих знайомих відтінках і формах, які час і відсутність на деякий час стерли з нашої пам’яті. Навіть Константинополь, який нещодавно наповнював нашу уяву, тепер розглядався лише як блискучий міраж, який випадково зустрів наш погляд і незабаром зник з усією своєю примарною красою.
З карантинної гавані, де пришвартувався пароплав, Одеса виглядає дуже вигідно. Око охоплює одним видом бульвар, біржу, палац графа Воронзофа, pratique гавань і митницю; а на задньому плані кілька церков із зеленими дахами та позолоченими куполами, театр, гарний готичний будинок графа де Вітта та кілька великих казарм, які, зважаючи на їхню грецьку архітектуру, можна було б прийняти за стародавні пам’ятки.
За митницею, на крутих вапнякових скелях, футів шістдесят-сімдесят заввишки, стоїть карантинна установа, яка гордо дивиться на всю Одесу. Фортеця і бастіони, що вінчають висоту, захищають місто. Таким чином, усі чудові будівлі знаходяться в межах видимості порту, і з першого погляду надають місту вигляду величі, яка вражає.
День нашого приїзду була неділя; і коли ми увійшли в гавань, було близько четвертої години дня, години набережної, і вся та частина міста, що примикала до порту, мала наймальовничіший вигляд, який тільки можна собі уявити. Нам не важко було розрізнити численних прогулянків, які заповнювали провулки бульвару, і ми чули шум дрошок і чотирикінних екіпажів, які котилися з усіх боків. Музика військового оркестру, що стояв посеред набережної, також виразно долинула до наших слухів і підсилила чарівність сцени. Це було справді європейське місто, яке ми побачили, сповнене достатку, руху та веселощів. Але, на жаль! наша цікавість і наші бажання, настільки сильно схвильовані, не надовго могли бути задоволені. Страшний карантин дивився на нас зверхньо, ніби сповіщаючи, що його права є першочерговими, і, безперечно, він не був схильний скасовувати їх на нашу користь. Один із офіцерів уже зійшов, щоб отримати листи, журнали й паспорти й провести нас у великий дерев’яний будинок, який стояв на березі моря, як сторожовий. Тож ми були змушені залишити блискуче видовище, на яке ми дивилися, і піти й пройти певні попередні формальності в задимленій кімнаті, наповненій матросами та пасажирами, які чекали своєї черги зі звичайною апатією росіян.