Постійна дорога, яка огинає річку аж до Астрахані, складна, а часто й небезпечна. Наш водій постійно повертав своїх коней у воду, щоб вони не потонули в ґрунті, який коливався, як море, з кожним подихом вітру. Час від часу ми зустрічали козацькі станиці, майже потоплені під піщаними валами, і багато зовсім покинутих хат. Це наростання пісків, яке з кожним роком збільшується, незабаром перетворить і без того сумні береги Волги на справжню пустелю. Ніхто не може споглядати безплідність і спустошеність цих країв, не дивуючись терпеливості, з якою козаки зносять візит, що з року в рік виганяє їх із хатин і змушує будувати нові. На протяжності понад шістдесят верст мандрівник знаходить свій шлях замкнутим між руслом річки та рухомими пагорбами піску, чия мертва одноманітність дуже гнітюче впливає на дух. Ще гірше вночі, бо тоді він здається оточений небезпекою. Не дивно, що страх охоплює його, коли він думає, що грабіжницька орда кочівників може бути в засідці за тими дефілеями, які темрява робить ще більш загрозливими; але козацькі пости, які він час від часу зустрічає на своїй дорозі, значною мірою сприяють заспокоєнню його побоювань.
Ці козаки походили з Дону і були послані урядом для оборони кордонів Волги від набігів кочівників. Оселившись сім'ями, вони заснували кілька сіл, а потім заселили Самару, Саратоф та інші міста. Від цих колоністів залишилося лише військове населення, обов'язок якого обмежувався спостереженням за пересуваннями хиргизів на відстані та захистом мандрівників. Ґрунт не дає їм засобів для заняття сільським господарством, але вони задовольняють свої потреби рибальством.
Після нашого від’їзду з Сарепти ми були дуже здивовані, виявивши на цьому невеликому відвідуваному маршруті набагато кращих коней, ніж зустрічаються на головних дорогах; станції теж здавалися більшими, просторішими та елегантнішими, і все на них свідчило про уважну турботу з боку уряду.
Коли ми наближалися до Астрахані, піщані пагорби непомітно зменшувалися у висоті, поки вони перестали обмежувати огляд. Весь цей куточок степу оголений лісом, а солоні піщані відходи лише де-не-де помічені калюжами та плямами полину. Не чути жодного звуку, крім пронизливих криків буревісників і диких гусей, які ходять по краях водойм. Лише де-не-де ми зустрічали численні табуни верблюдів, що йшли напитися чистої води Волги або блукали між калмуцькими кібитками, розкиданими по степах.