Історико-статистичний нарис Бессарабії — Інженерна примітка про Севастополь

Якщо відкинути всі політичні міркування, то цей захід уряду був безсумнівно передчасним. Ніщо в моральному чи фізичному стані бессарабців не могло поки що виправдати настільки радикальне знищення всього, що належало старій системі. Стан кріпаків насправді був дуже терпимим і цілком гармоніював з цивілізацією країни. Селяни не були прив'язані до землі лише тому, що певна її частина була надана в їхнє розпорядження. Їхні обов'язки перед сеньйорами були визначені правилом і, як правило, складалися з вісімнадцятиденної праці на рік, деяких перевезень і десятини їхньої продукції. Землевласники, безсумнівно, час від часу жорстоко зловживали своєю владою; але ці зловживання не були безвиправними. Рішуча та сумлінна адміністрація легко могла б покінчити з ними. За нинішнього ладу безземельні селяни виглядали нам насправді набагато більш поневоленими і в набагато менш задовільному фізичному стані. Раніше інтереси панів і кріпаків були тісно пов’язані, процвітання обох обов’язково випливало з добробуту інших; але тепер, коли звільнені кріпаки, не маючи власних засобів до існування, обробляють землю лише на підставі договору, землевласники думають лише про те, щоб витягти з них якомога більше прибутку, поки тривають заручини, і байдуже, що з ними буде потім. Селяни, правда, мають право звертатися до трибуналів; але внаслідок продажності останніх їхні скарги, як правило, служать лише для того, щоб завдати їм збитків і погіршити їхній стан. Один багатий боярин дуже наївно сказав мені з цього приводу: «Як, по-твоєму, хлібороб може добитися справедливості, коли за кожне дане ним яйце ми даємо срібний карбованець?» Знову ж таки, часті зміни місця проживання є дуже згубними через втрату часу та витрати, які вони спричиняють. Треба будувати інші житла, набувати нових звичок; селянин незабаром доводиться до злиднів і виявляється змушеним прийняти будь-які умови, які йому пропонують. У такий спосіб залежність сільського населення стає ще більш сумною через те, що вона обмежена, а їхнє становище по відношенню до поміщиків позбавлене безпеки на теперішнє чи гарантії на майбутнє. Не зазнала жодних змін і їхня обов'язкова праця, а зловживання точно такі ж, як і за старого режиму. Не перевищуючи меж регламенту, селянин сплачує своєму господареві десятину з усіх сільськогосподарських продуктів, крім того, 1^р.20 за кожну голову великої рогатої худоби, 0,16 за кожну вівцю і один вулик меду з кожних п'ятдесяти належних йому. Крім того, він бере на себе весь ремонт будівель, огороджень тощо, постачає нічних сторожів, щороку виконує принаймні три перевезення на тридцять вісім миль землі і рідко працює на свого господаря менше двадцяти восьми чи тридцяти днів, часто навіть п’ятдесят чи навіть шістдесят. Отже, з точки зору фізичного добробуту результати емансипації є цілком ілюзорними, тим більше, що селяни не користуються жодними політичними правами і несуть усі тягарі та панщини. Загалом, нова система поки що породила лише втрати, проблеми та збентеження як для великих, так і для малих статків. Що ж до надій на майбутнє, то ніхто не може бути серйозно задуманий, за винятком дуже далеких часів. Навіть для мудрої та освіченої адміністрації знадобиться багато років, щоб виправити стан країни, населення якої складається з мізерної кількості землевласників і маси селян без постійного місця проживання, які не володіють іншими ресурсами, окрім можливості обмеженої участі та праці своїх рук.