Порушена таким чином конституція проіснувала, однак, до смерті Олександра; але після воцаріння Миколи воно було повністю придушене; Бессарабія була позбавлена всіх своїх привілеїв і навіть мови, і була асимільована в усіх пунктах управління до інших провінцій імперії; за винятком того, однак, що уряд, щоб забезпечити кінцевий успіх своїх заходів, забрав у мешканців право обирати своїх капітанів-ісправників, або чиновників сільської поліції[85].
Настільки радикальна революція не могла бути здійснена без серйозних потрясінь. Досить пригадати те, що ми сказали про продажність державних чиновників, щоб здогадатися, що довелося пережити бессарабцям від тієї безлічі російських службовців, які розмістилися по містах і селах. Інтриги та хитрощі цих людей все більше ускладнювали і без того численні судові процеси; і щодня зростаючі труднощі у відносинах між землевласниками, вільновідпущениками і кріпаками повалили всі елементи національного багатства. До всіх цих причин дезорганізації додалася військова окупація країни під час турецької війни, і це було тим більше, що багаті за гроші вимагали собі звільнення, а весь тягар лягав на дрібних власників і селян.
Коли країна впала в цей стан виснаження, бояри не забарилися заперечити: і вони зробили це з такою запеклістю, під час подорожі імператора Миколи в 1827 році, що він вирішив призначити комісію, щоб доповісти йому в Петербург про скарги губернії. Негайно відбулися вибори комісарів; але оскільки бояри відновили свої старі претензії, тоді як уряд наполегливо дотримувався своєї системи політичної єдності, не можна було дійти згоди щодо поліпшень, які мали бути введені в адміністративний режим. Вибори після того, як їх часто скасовували та відновлювали, не принесли жодних результатів, і остання названа комісія була врешті розпущена, так і не маючи можливості повернутися до Петербурга.