Фундаментальні принципи цієї конституції були максимально ліберальними; надто ліберальний, справді, щоб мати найменший шанс вистояти. Бессарабія зберегла всю свою народність; тільки губернатор і віце-губернатор могли бути росіянами, всі інші чиновники мали бути молдаванами; провінція продовжувала користуватися всіма комерційними імунітетами, і фінанси також перебували під безпосереднім оглядом і контролем місцевих жителів. Для будь-якої людини здорового глузду і далекоглядності збереження такої конституції було химерою. Чи можна було уявити, що Росія дозволить існувати завойованій провінції на своїх крайніх кордонах, у контакті з Туреччиною, керуючись своїми власними законами та маючи адміністрацію, діаметрально протилежну тій, яка контролює інші уряди імперії?
Тим не менше молдавські бояри вважали проголошення конституції перемогою і думали, що в своїй закоханості вони можуть втратити всі шанси на майбутнє. Але події незабаром вивели їх з ладу, і погане управління їхніми власними установами спровокувало перший удар по їхніх привілеях. Відповідно до старих звичаїв уряд продовжував продавати податки з аукціону, і вони, як правило, збиралися великими землевласниками провінції. Ця порочна система фінансів, яка застосовувалася за східного режиму господарів, не могла не мати фатальних наслідків за нової системи речей. Як ми вже говорили, Бессарабія після з'єднання з Росією зберегла свою торгову свободу в повному обсязі. Це швидко переросло в знущання через необачну марнотратність молдаван і екстравагантні ідеї цивілізації та прогресу, які бродили в усіх їхніх мізках; розкіш надзвичайно зросла серед дворян, а столиця Кичинів прославився на всю країну своїми пишними святами та багатством своїх складських приміщень. Наслідком цього було те, що надходження до скарбниці відбувалися у зворотній пропорції розвитку розкоші; а фермери, чиї витрати поглинали більше, ніж доходи, востаннє не змогли сплатити суми, на які вони домовилися. Цісарський уряд, звичайно, був поблажливим протягом перших років і не вдався до жодних суворих заходів. Така поведінка підбадьорила неплатників, і розлад фінансів нарешті досяг такого рівня, що вимагало рішучого втручання імперського уряду. Комерційні права провінції були придушені, тому в 1822 році була введена заборонна система імперської митниці, і виплата всіх заборгованостей суворо вимагалася. Цей останній захід, звісно, дав привід для нескінченних позовів і страт, і таким чином розорення основних сімей було здійснено одночасно зі знищенням усього їхнього політичного впливу, і тоді уряд мав лише визначити день, коли його принципи політичної єдності мали б мати повну силу в новому завоюванні.