Таким був стан вирощування винограду в Криму, коли графа Воронзофа було призначено новоросійським генерал-губернатором. Під його активним і заповзятливим керівництвом була зроблена смілива спроба змінити всю систему вирощування, щоб виробляти вина, здатні гідно конкурувати з винами з інших країн.[80] Тому відмовилися від долин із їхнім способом зрошення, а перевагу віддали довгій смузі сланцевих і eboulement ґрунтів, що тягнеться уздовж узбережжя між Балаклавою та Алухтою, на південному узбережжі. Граф Воронзоф подав приклад із властивим йому запалом; його перші операції відбулися в 1826 році в Айданіелі [81], а через шість років він був власником 72 000 саджанців винограду. Приклад генерал-губернатора був швидко наслідований, і в 1834 році в країні було вже 2 000 000 ременів, привезених головним чином з Рейнської та французької провінцій.
Коли виноградні лози були в повному роді, наступне, що потрібно було розглянути, це знайти ринок для їх продукції; але тут виникли великі й непередбачені труднощі, і блискучі сподівання плантаторів незабаром були жалюгідно розчаровані. Незважаючи на труднощі шляху, деякі купці піддалися наполегливим проханням генерал-губернатора та його наслідувачів і прибули на узбережжя, щоб купити; але вимоги власників були непомірними; їхні перші витрати були дуже великими, а продукція невеликою, але вони були схильні відразу усвідомити суму своїх інвестицій. Вони також думали, що, встановивши високу ціну на свої вина, вони збережуть свою репутацію; відповідно вони встановили його на рівні двадцяти-двадцяти п'яти рублів за ведро (0,1229 гектолітра), і відразу втратили всі шанси на продаж.
Краще бізнес процвітав у долині Судака, де такі ж модифікації були внесені в культуру винограду. Гірські вина продавалися по дванадцять-п'ятнадцять карбованців за ведро, а рівнинні — по п'ять і шість. Але це тривало недовго; у 1840 році судакські виноградарі вже не могли розпоряджатися своїм запасом, хоча й знизили ціни до двох-трьох карбованців на найкращу якість і до півтора на низинні вина. Щодо виноградарів південних берегів, то вони тоді дуже раділи, якщо знаходили покупців по п’ять-шість карбованців за ведро.