У 1841 році, коли я вперше дослідив залишки Пантікапеї, ця дивовижна гробниця, яка викликала захоплення у всіх художників, служила місцем притулку для худоби сусідів, а її чудова вхідна галерея руйнувалася. Через кілька місяців після мого від’їзду робота по руйнуванню велася на очах дня, і чудовий бруківку кімнати було безсоромно знесено. У Судазі та Теодосії я певною мірою міг пояснити згубні наслідки адміністративної нерозсудливості; невігласи-правителі, яким було доручено одноосібну опіку над старожитностями тих міст, бачили в будівлях минулих епох лише каменоломню для власної вигоди. Але в Керчі, де є музей і комітет саванів, який керує процесами дослідження старожитностей, таке руйнування здалося мені цілком незрозумілим. Правда, російський уряд мало дбає про збереження пам'яток, навіть тих, що безпосередньо стосуються його власної історії; воно виділило лише 4000 паперових рублів на дослідження, і, здається, насправді його цікавлять лише предмети мистецтва, такі як етруські вази, золоті прикраси, маленькі статуетки тощо, які можуть служити для прикраси кімнат Ермітажу; але в Південній Росії існує численне товариство антикварів, офіційно створене, і не може бути й мови про те, що якби воно хотіло або могло досягти певною мірою номінальної мети свого створення, воно негайно одержало б від імператора всі необхідні матеріали для збереження пам’яток на півострові Керч. На жаль, загальна байдужість до інтелектуальних пошуків, про яку ми говорили в попередньому розділі, переважає в археології так само, як і в будь-якому іншому. Коли я вивчав дослідницькі роботи та спілкувався з ученими джентльменами, які ними керували, я не міг не побачити перед собою, замість любові до знань, відчутні докази приватних інтересів і амбіцій, які вживають усіх засобів, щоб піднятися у шляхетному масштабі імперії; і в той час як російські журнали сурмили про чудові відкриття, зроблені в ім’я історії людства, кожен із тих, хто тривожив прах стародавньої Пантікапеї, думав лише про збільшення власного доходу або отримання рангу чи нагороди.
Руїни Судака, Феодосія (Кафа) та Керч
сторінка 467/506