Графиня Гуаше стояла спиною до нього, але він міг повністю бачити обличчя двох інших жінок. Мадам де Крюденер була маленькою, ніжною і світловолосою; її натхненний погляд і лагідність її обличчя свідчили про її безмежну душевну доброту. Княгиня Галліцин, навпаки, мала імпозантне обличчя, у виразі якого була дивна суміш проникливості, аскетизму, суворості та знущання. Довго паломники співали славянські псалми, таємничий відтінок яких відповідав захопленому настрою їхніх душ. Не встигли вони закінчитися, як звук кроків на палубі пробудив містера Y---- від трансу подиву. Новим прибулим був унтер-офіцер, і містер Y---- хотів, щоб цей чоловік оголосив про нього, хоча він навряд чи очікував, що його допустять так пізно. Проте його візит був прийнятий, і дами прийняли його з такою легкістю, наче виконували честь у вітальні.
Незважаючи на їхній релігійний ентузіазм і апостольське покликання, яке вони собі приписували, можна легко уявити, що ці три високорослі дами, які звикли до всіх вишуканостей розкоші, час від часу мали трохи роздратуватися через труднощі їхньої подорожі, і що внаслідок цього дещо постраждала їхня взаємна гармонія. Тому їхнє бажання розлучитися після прибуття в Таганрок було цілком природним. Особливо графиня Гуаше, досягнувши меншого прогресу, ніж її супутники, на шляху досконалості, часто бунтувала проти суворих звичок, нав’язаних їй; але ці вибухи плотського гніву завжди були короткими й швидкоплинними; а наступного дня після її візиту до консула, коли він повернувся до порту, щоб оголосити, що подорожні готові, човен і його пасажири зникли, і ніхто не міг дати жодної інформації про них.