Тільки імператор, безсумнівно спонуканий таємничістю, яку вона спостерігала у своїй минулій історії, і вражений її високовродженою поведінкою, продовжував спілкуватися з нею, якому він, здавалося, надавав великої цінності. У цьому не було нічого від звичайної галантності, принаймні нічого не вказувало на те, що їхня близькість призвела до такого звичайного результату. Романтичний дух Олександра, який із задоволенням будував усілякі гіпотези про особу, чия благородна зовнішність і піднесений вигляд справляли особливий престиж для його уяви.
Коли княжна Галліцин після подорожі до Італії повернулася до Петербурга, імператор, який щиро захоплювався нею, взявся познайомити двох дам, які, на його думку, були гідні оцінити одна одну. Як він і передбачав, між ними виникла тісна близькість, але, на превеликий розчарування двору, ця близькість, завдяки впливу мадам де Круденер, стала основою товариства, яке мало на меті не що інше, як навернення всієї землі до святого закону Христа.
Спочатку цей план був зустрінутий глузуванням, потім з’явилася тривога, і, нарешті, через інтриги імператор, якого ці дами наполовину зробили прозелітом, був змушений вигнати їх із двору та ув’язнити на решту днів на території Криму. Кажуть, що це рішення, таке протилежне доброму характеру Олександра, було викликане статтею в англійській газеті, в якій жіноче тріо та його імператорська величність були об’єктами найгостріших сарказмів. Розгніваний звинуваченнями трьох напівбожевільних жінок у тому, що його тримали за мотузку, імператор підписав ордер на їх вигнання на превелику радість заздрісних придворних. Жертви бачили в цьому випадку лише вияв божественної волі, щоб вони поширювали віру серед послідовників Магомета. У дусі християнського смирення вони відмовилися отримати будь-який інший супровід, окрім супроводу унтер-офіцера, чиїм обов’язком мало бути лише піклування про їхню особисту безпеку та передача їхніх наказів особам, які брали участь у подорожі. Їхній від'їзд викликав великий резонанс у Петербурзі; і кожен прагнув побачити знатних дам у чернечому вбранні. Двор сміявся, але населення, яке завжди чуйно ставилося до релігії і яке, до того ж, втрачало найщедрішу покровительку в особі пані де Крюденер, супроводжувало паломників з великою пошаною та скорботою до берегів Неви, куди вони вирушили на корабель 6 вересня 1822 року.