Ми провели кілька днів у Мухалатці, резиденції полковника Оліве, француза, колишнього пажа Людовіка XVIII, який вступив на службу до великого князя Костянтина незабаром після повернення Бурбонів до Франції. За межі Мухалатки наш шлях лежав через гори, краєвид яких частково компенсував безперервну працю лазити по розбитих скелях і проходити через ущелини, де ми могли просуватися лише по одному. Але, за винятком цих труднощів, уся подорож до Алупки була суцільним зачаруванням. Поговоріть про острови Архіпелагу з їхніми голими скелями! Тут буйна рослинність спускається до самої кромки води, а узбережжя скрізь являє собою амфітеатр лісів, садів, сіл і дач, по яких захоплено блукає погляд. Мигдаль, цитез, дикий каштан, Юдине дерево, олива, кипарис і вся рослинність південного клімату процвітає там із силою, що свідчить про могутність сонця. Зліва від нас були гігантські масиви, що височіли вертикально, похмурі відтінки та неймовірний хаос уламків скель; праворуч від нас блискуча мозаїка, що омивається морем. Але ще більше вражає краса краєвидів Алоупки. Око відразу охоплює величний Чатир-Даг, мис Айтодор з його маяком, Аю-Даг, край якого, дивовижним диваком природи, здається увінчаним бастіонами та напівзруйнованими вежами, Ай-Петрі та Мегабі з його позолоченим куполом, увінчаним хрестом, встановленим знаменитою принцесою Галліцін, пам’ять про яку ще свіжа. Крим. Усі ці об’єкти одягнені в багате й різноманітне вбрання світла, яке властиве лише теплій атмосфері південних земель.
Аристократія поставила свою печать на цю улюблену частину узбережжя. Зміна зовнішнього вигляду доріг свідчить про сусідство заможних землевласників. Вони були створені спеціально для розважливих чотирикінних екіпажів, які постійно перетинають його. Ми помітили, що межі кожного маєтку були позначені стовпчиком із гербом власника.
Найбільш приємно ми були здивовані в околицях Алупки, де ми потрапили на дорогу з нашим другом М. Маріньї. Внаслідок цієї приємної зустрічі ми відклали наш візит до Алоупки на наступний день і разом із консулом вирушили до Мішкору, маєтку генерала Нарішкіна, що примикав до маєтку графа Воронзофа.
Ми були дуже задоволені цією прекрасною власністю, на утримання якої генерал щорічно витрачає 100 000 франків. Він складається з лісів, парку, замку, церкви та великої кількості декоративних будівель, які свідчать про вишуканий смак власника. Мішкор має таку велику перевагу, що його дорогі штучні споруди настільки добре замасковані під виглядом сільської простоти, що майже виникає спокуса приписати його досконалість рукі природи.