Фасад фортеці витримав повільні атаки часу, хоча і сповнений тріщин, а високі стіни здалеку здаються нерухомими, щоб захистити Мангуп Кале. Табуни татарських коней пасуться на плато на повній волі і п’ють воду з великого водосховища, що ллється з джерела, яке не перестає в будь-який сезон. Коли ми досліджували внутрішню частину того, що, мабуть, було цитаделлю, ми натрапили серед руїн на купу бузку в повному розквіті. Я не можу передати, яке враження справили на мене ті квіти, що так розкривають свої солодощі під небесною росою далеко від кожного людського ока. Крім фортеці ми знайшли ще одну споруду, яку частково пощадив час. Його будівництво та могили навколо нього показали, що це була давня християнська церква. Вівтар зберігся досить добре, і навіть вікна не зазнали сильного руйнування.
Вид з Mangoup Kaleh дуже широкий і різноманітний. З одного боку — море з островами і мисами, його судна і Севастополь, який добре видно в ясну погоду. На заході розкішні фруктові сади, пагорби, вкриті виноградом, широкі луки, пересічені струмками, тягнуться, скільки сягає око, у бік Сімферополя; далі, біля підніжжя гори, долина Каролез, її ліси, її скелястий пояс, її татарське село та палац принцеси Адель-Бей, що розкриває свою мавританську архітектуру з-за ширми з тополь.
За наполегливою порадою наших гідів я ризикнув оглянути кілька видовбаних у скелі гротів, спуск до яких досить складний і небезпечний. Їх близько десятка, що відкриваються одна в іншу і розділені лише безформними стовпами. Татари не змогли дати нам жодного пояснення щодо цих підземних камер. Схоже, що вони належать до глибокої давнини, як і Інкерманна, але їхнє походження та історія зовсім невідомі.