Наступного ранку ми вирушили верхи на Мангуп-Калех, гору, відому в усій країні, і про яку жителі говорять лише з пошаною. Його володарями по черзі були готи, турки і татари. Завдяки своїй майже неприступній позиції вона відігравала важливу роль у всіх революціях Криму. Місто Мангуп, яке, здається, було резиденцією готських князів, раніше було дуже значним місцем. У 754 р. в ньому був єпископ. У 1745 р. турки взяли його й розмістили в ньому гарнізон. Через двадцять років він був повністю спалений. Далі нею заволоділи хани Криму, і вона поступово прийшла в занепад. Наприкінці минулого століття населення цього стародавнього міста ще складалося з кількох караїмських родин; в даний час не залишилося інших слідів їх існування, крім гробниць, розкиданих по схилу гори.
Протягом трьох годин ми піднімалися на гору ледь розміченими дорогами, вражені впевненістю, з якою наші коні йшли тими крутими схилами, де, здавалося, майже не було опори для їхніх ніг. Але коні Криму дивовижно впевнені, і якщо вони можуть кудись встати, то їм однаково, чи то на гладкій рівнині, чи то на краю урвища. Тут, як і в Чуфут-Кале, гора була вкрита могилами; але на них були написи татарською та єврейською мовами, що свідчило про те, що цю безлюдну землю раніше ступав не один народ. Підйом завершився на широкому трикутному плато на вершині гори, де колись було місто. Зараз це пусте місце, усіяне руїнами. Дві сторони плато перпендикулярні; третю захищала фортеця, частина якої збереглася й досі.
Кожна річ на цій горі має величний і меланхолійний характер. Безлюддя давно прийняло його за своє володіння. Ніщо не кидається в очі, крім руїн, гробниць і голої землі. І все ж, незважаючи на суворий вигляд цього місця, воно не наповнює душу такими ж почуттями болісного трепету, як Чуфут Кале. Це тому, що стародавнє місто караїмів, все понівечене часом і подіями, все ще зберігає видимість існування, і цей союз між життям і смертю неминуче вселяє в розум забобонний страх. У Mangoup Kaleh усі людські сліди були занадто довго стерті, щоб пробудити болісні думки. Тут думаєш не стільки про людей, скільки про далекі епохи, про великі події та численні революції, театром яких ця скеля була.