У Багче-Сараї ми нарешті поміняли переклатних коней на татарських коней, службові якості яких показали нам себе в багатьох випробуваннях. Наша кавалькада мала гротескний вигляд, коли ми виїжджали з палацу. Зі свого боку я виглядав досить дивно, сидячи на величезному татарському сідлі у своєму каспійському костюмі, з парасолькою в руці. Оммер зі східною серйозністю носив перську шапку, пояс і зброю, до яких він звик у своїх довгих поневіряннях. Але найдивнішою постаттю з усіх був наш драгоман. Півдюжини шкіряних мішків з провізією бовталися на боках його коня; мій бідолашний солом’яний капелюшок, від якого я був змушений відмовитися заради круглого капелюха, висів на його сідлі, а на додачу до всього цього спорядження він тримав у руці велику білу брезентову парасольку, щоб захистити себе від сонця. Двоє татарських вершників слідували за нами, несучи так само свій контингент поклажі.
Після кількох годин їзди чудовою країною, пересіченою струмками, долинами та численними фруктовими садами, ми прибули ввечері в Каролез, татарське село, загублене серед гір, в долині з такою ж назвою, яке є одним із наймиліших місць у прекрасному Криму, такому багатому на мальовничі пейзажі.
Хоча він не належить до південного узбережжя, а отже, не має морського руху, Каролез, тим не менш, має романтичну привабливість, яка щороку привозить до нього численних відвідувачів. Це пов’язано з його близькістю до Мангуп-Кале, великою кількістю його вод, горами, які оточують долину лінією зубчастих стін, ніби Природа залюбки в спортивному настрої наслідувала мистецтво, зберігаючи при цьому власні більш величні пропорції; і, нарешті, заслуга приналежності до принцеси Адель Бей, чия краса, хоч і невидима, надихнула багатьох поетів.
Перед від’їздом із Сімферополя я подбав про те, щоб надіслати собі листа від губернатора до княгині, щоб отримати розмову, яка дала б мені змогу судити, чи така краса цієї татарки та її доньок така велика, як про це розповідала слава. Питання часто хвилювалося з моменту нашого приїзду в Крим; отже, можна уявити, як я хотів це вирішити. Але, незважаючи на мій рекомендаційний лист, мій прийом до палацу все одно був дуже проблематичним. Багато російських дам марно намагалися увійти в нього; адже принцеса, виявляючи найблагороднішу гостинність, рідко була схильна задовольняти цікавість своїх гостей. Хоча закон Магомета про усамітнення жінок у кримських татар дотримується менш суворо, ніж у константинопольських турків, багаті жінки нечасто переступають поріг власного житла, а коли й переступають, то завжди щільно закриваються.