Після нашої екскурсії до Інкермана ми того ж дня виїхали з Севастополя, раді залишити росіян і їхню морську столицю до Багче-Сараю, того стародавнього міста, яке до завоювання московитом ще могло змагатися за могутністю та багатством з великими містами Сходу. Навіть зараз, хоч і сильно занепало, Багче Серай є найцікавішим містом Криму.
Дорога, що веде до нього, йде паралельно гірському ланцюгу і відкриває дуже гарні краєвиди, які ми побачили в усій свіжій травневій розкоші. Пагорби й долини були вбрані лісами персикових, мигдальних, яблуневих і абрикосових дерев у повному цвіті, і південний вітер прилітав до нас, сповнений їхнім ароматом. У нас було багато краєвидів, які ми охоче зупинилися б, щоб помилуватися в деталях, але переклатний кружляв нас, і міста, схили пагорбів, звивисті струмки, хутори, луки та татарські села пролітали повз нас із чарівною швидкістю.
Незважаючи на температуру 25 град. Реумере, день видався нам дуже коротким. Але нам не терпілося побачити Багче Серай, його палац і його фонтани, оспівані Пушкіним, російським соловейком; і це нетерпіння, яке зростало в міру того, як ми наближалися до кінця нашої подорожі, завадило нам відвідати різні місця, якими не погордували б менш поспішні мандрівники. Кожна гора, долина чи село мають свої власні інтереси. У всіх напрямках були акведуки, старі мости та напівзруйновані вежі, які свідчили про давню цивілізацію; але все це цікавило нас, можливо, менше, ніж скромне житло, в якому Паллада довго жив і де він закінчив свої дні.
Багче Серай повністю зберіг свій національний характер внаслідок указу Катерини II, який надав татарам право зберігати виключне володіння власною столицею. Ви б уявили себе в самому серці Сходу, прогулюючись вузькими вуличками міста, мечеті, магазини і цвинтарі якого так нагадують старі квартали Константинополя. Але саме у дворах, садах і кіосках гарему старого палацу мандрівник цілком може подумати, що потрапив у якусь чудову обитель Алеппо чи Багдада.