Говорячи про це татарське місто, не можна не згадати людину, відому на весь Крим своєю ексцентричністю. Минуло близько дванадцяти років відтоді, як голландець на прізвище Вандершбруг, інженер-будівельник у відставці на імператорській службі, прибув до татарської столиці з наміром оселитися там. Його мотив цього акту мізантропії ніколи не був встановлений; відомо лише те, що його рішучість залишилася непохитною. Майор Вандершбруг з часу свого призначення серед татар ніколи не виходив за межі міста, хоча його родина проживає в Сімферополі. Його пенсійна пенсія, яка становить кількасот карбованців, дозволяє йому вести життя, яке багатьом видасться дуже непривабливим, але яке не позбавлене певної чарівності. Повна незалежність, яку він забезпечив собі, певною мірою компенсує йому порожнечу, яку він повинен відчувати через втрату сімейної прихильності. Він живе, як філософ, у своєму маленькому будиночку, зі своєю коровою, птицею, своїми олівцями, кількома книжками та старою економкою. Він розмовляє мовою татар, як вони самі, і його глибоке знання країни та оригінальність його розуму роблять його розмову дуже приємною. У всій країні він відомий лише під ім'ям відлюдника Багче Серая. Татари дуже поважають його, часто пов’язують свої суперечки з його рішенням і беззастережно дотримуються його порад.
Ми снідали з ним і, побачивши, як він, очевидно, був таким задоволеним своєю долею, подумали, як мало достатньо, щоб зробити людину щасливою, коли її бажання обмежені. Майор Вандершбруг обманює свою самотність читанням і мистецтвом, до яких він зберіг смак. Він показав нам кілька гарних акварельних малюнків, які він зробив, і старий том Жан-Жака Руссо, який він зберігає багато років як дорогоцінний скарб. На всі заперечення, які ми висували проти дивного вигнання, на яке він себе прирік, він відповів, що туга ще не вторглася в його скромне житло.
Перед тим, як попрощатися з Багче Серай, ми пішли разом із нашим самітником відвідати долину Йосафата та знамениту гору Чуфут-Кале [68], яка протягом кількох століть була винятковою власністю певних євреїв, відомих під назвою караїмів або караїмів. Це секта, яка все ще дотримується закону Мойсея, але яка відокремилася від загального тіла, як вважають деякі автори, за кілька століть до християнської ери. Згідно з іншими джерелами, поділ не відбувся до 750 року нашої ери. Існує помітна різниця між ними та іншими євреями. Простота їхніх манер, їхня чесність і працьовитість дають їм серйозну претензію на повагу мандрівників.