Швидше, ніж ми, від Ставрополя до Дону проїхати було б неможливо. Степ рівний, як дзеркало, і проводка проведена краще, ніж у будь-якій іншій частині. Не встигли ми дійти до станції, як посадили коней, яких вивели в той момент, коли ми були описані, і поскакали з нами без жодної перевірки до наступної станції. Температура не менше 20 град. Reaumer, краса неба і щось світле і радісне в атмосфері підтримували нас у найвищому настрої. Ні в одній країні я ніколи не бачив такої кількості павутинних ниток. Карета, коні й наш одяг були вкриті тими блискучими провісниками гарної погоди.
Коли ми просувалися до осель цивілізації, усі наші думки були лише про задоволення від прибуття в Таганрок, щоб знову знайти наші листи, наших друзів, наші європейські звички та комфорт, яким ми насолоджувалися протягом багатьох місяців, лише випадковими уривками. Отже, ми раділи швидкості, з якою ми перебиралися над землею, і ледве кидали погляд на станиць, що бігли за нами. Проте, проїжджаючи через російське село, ми були змушені звернути увагу на зовнішні об’єкти, бо нашу карету зупинила весільна вечірка, яка заповнила всю вулицю. Ми нарахували з десяток павосків, наповнених молоддю обох статей. Дівчата з обв’язаними стрічками головами верещали майже як дикуни і змагалися з юнаками в нахабстві та грубості. Це було огидне видовище. Наречена відрізнялася від інших лише більшою кількістю стрічок і квітів, які утворювали її головний убір; її обличчя було таким же червоним, жести такими ж неделікатними, а голос таким же гучним і пронизливим, як у її товаришів.