Швидка дорога від Ставрополя — Небезпечна переправа через Дон

За кілька верст від Дону наша нещасна зірка віддала нас у руки п’яного кучера, який, збиваючись, не знаю скільки разів, натикаючись на рови та зорані поля, справді повернув нас перед очима до страшного мосту, про який ми й досі не могли подумати, не здригнувшись. У своєму горі ми намагалися переконати себе, що помиляємося, але справа була надто проста; перед нами був Дон, а там стояв Аксай, село, через яке ми пройшли, потрапивши в брічку. Уявіть собі нашу лють після двох годин блукання, щоб опинитися саме в тому місці, з якого ми почали. Єдине, про що ми думали, це переночувати в селянській хатині; але наш огидний візник, якого вид річки раптово протверезив і який мав підстави очікувати звуку стукоту, кинувся навколішки й так щиро благав нас знову спробувати дорогу до Ростофа, що ми піддалися його благанням. Труднощі полягали в тому, як повернутися на дорогу, і ми багато починали, перш ніж знайшли її. Під час перетину канави карету так сильно похитнуло, що кучера й Ентоні викинуло зі своїх місць, а останній упав на стовп і заплутався так, що його було нелегко вибратися. Його крики про допомогу і його гримаси, коли мій чоловік і козак поставили його на ноги, були такими відчайдушними, що можна було подумати, що половина кісток у нього зламано, хоч мав лише кілька дрібних синців. Щодо ємшика, то він дуже холоднокровно підхопився і знову заліз на своє місце, ніби нічого надзвичайного не сталося. Коли б побачити, як тихо він знову взяв кермо, можна було б подумати, що він щойно піднявся з грядки з трояндами; така звичайна апатія російських селян.