Нові поселення на Дніпрі тривалий час йшли за долею малоросійських козаків. Але оскільки їхня сила постійно зростала, вони нарешті відокремилися від материнської країни і стали незалежною військовою державою. Зверхність царів була нав’язана Малоросії в 1664 році, і з цього часу запорізькі козаки, позбавлені своїх союзників і повністю віддані власним силам, належали, залежно від обставин, до турків чи татар, до Польщі чи Росії, аж поки повстання Мазепи, в якому вони брали участь, не призвело до повного знищення їх влади. Через кілька років ми знаходимо їх знову зібраними під захистом кримських ханів; але незабаром Росія зайняла настільки грізну позицію в тих краях, що вони нарешті були змушені визнати себе васалами імперії в 1737 році.
Але на цьому політичний занепад нещасного запорозького козацтва не припинився. Під час війни, яка передувала договору Кучук Кайнарджі, свавілля Росії викликало серед них сильне прагнення до незалежності. Багато їхніх загонів воювали навіть у лавах турків. Тоді Катерина вирішила повністю викорінити військову колонію Дніпро. Запорізькі козаки були силою вигнані зі своєї території, яку віддали іншим землеробам; і деякі з них емігрували за Дунай, а інші були перевезені в околиці Білгорода. Через десять років, коли знову почалася війна з Туреччиною, велика частина останньої пішла добровольцями до російських військ. Після Ясського миру князь Потьомкін, який сформував їх у полки, був настільки задоволений їхньою доблестю та вірністю, що спонукав Катерину оселити їх за Керченською протокою і доручити їм оборону черкеського кордону. Їм також була надана, разом з півостровом Тамань, вся територія, що складалася між Кубаном і Азофським морем і простягалася на схід до впадіння Лаби і на північ до річки Ея. Тоді запорізькі козаки взяли назву козаків Чорного моря, а їхня організація була прирівняна до організації їхніх донських братів. У них був отаман, якого довічно призначав імператор зі списку кандидатів, обраних ними самими; і цивільні та військові справи громади керувалися, під керівництвом цього верховного вождя, двома постійними чиновниками, а чотири асесори змінювалися кожні три роки. Їм також були надані інші привілеї, які полягали головним чином у звільненні від усіх податків, вільному користуванні соляними басейнами, праві припинення всіх судових процесів без звернення до петербурзьких апеляційних судів, а також у зобов’язанні, даному їм урядом, що їхні полки ніколи не повинні бути зобов’язані служити за межами своєї території.