Деякі поселення справді, такі як Володимирофка та Бургон Маджар на Кумі, керовані здібними людьми, досягли високого рівня процвітання; але це винятки, і вони завдячують своїм багатством вирощуванню шовковиці та сосни, а також своїм численним кукурудзяним млинам, які становлять для них фактичну монополію. Вирощування кукурудзи не мало жодної частки в добробуті цих колоній, природа клімату завжди була несприятливою для цього: жителі Володимирівки та сусідніх сіл вважають себе щасливими, якщо можуть вирощувати достатньо кукурудзи для власного споживання.
Таким чином, хоча ми щиро схвалюємо принцип, який запропонував основу цих передових постів слов'янського населення, і який прагне збільшити їх зростання, ми все ж переконані, що в теперішньому стані речей, коли війна на Кавказі стає з кожним днем все більш страшною, ці колонії ніколи не можуть сприяти прогресу Росії; якщо це справді не станеться, що, як ми вважаємо, малоймовірне, а саме, що уряд розширить свої завоювання настільки, щоб стати беззаперечним володарем родючих регіонів за Кубаном, де колоніст міг би розпоряджатися достатніми природними ресурсами.
Козаки краще виконували мету, заради якої їх поселяли на прикордонні. Активні, заповзятливі, звиклі до партизанської війни, вони чудово пристосувалися протистояти набігам горян. Якщо вони були менш ефективними в останні роки, провину слід покласти на надмірні вимоги уряду, надзвичайну зневагу, з якою до них ставляться російські генерали, і, перш за все, знищення привілеїв, які були мудро надані їм на початку, і які єдині могли гарантувати імперії збереження їхньої потужної військової організації.
Чорноморські козаки, як усім відомо, походять від запорізьких козаків Дніпра, чия відома військова корпорація, здається, була заснована наприкінці п’ятнадцятого століття. Постійно воюючи проти кримських татар, українські козаки заснували в цей період біля гирла Дніпра своєрідну колонію, що складалася виключно з неодружених чоловіків, особливим покликанням яких була охорона кордонів. Їхня кількість швидко зростала, дезертирів з усіх народів приваблювала до них надія на здобич, а їхня сеча, або штаб-квартира, на острові Дніпра, прославилася на всю землю військовими заслугами та хоробрістю своїх мешканців. У 1540 році ці колонії були настільки важливі для Польщі, що король Сигізмунд подарував запорізьким козакам великий діл землі над Катарами, щоб зміцнити бар'єр, споруджений ними між його пануваннями та татарами.