Біля підніжжя Кавказу, як і скрізь, російська окупація викликала велике переселення. Всі чорні ногайці правого берега Кубані, які воювали проти Русі, відійшли за річку між племенами гори. Кабардинці покинули околиці Георгієва і шукали притулку глибше в кавказькому хребті, і лише чорні ногайці безплідних рівнин між Тереком і Кумою залишилися на своїх старих поселеннях. Відрізані від самостійних племен з моменту зведення фортець Кисляр і Мосдок, вони не брали участі у подіях війни, тому мирно володіли своєю територією. Що стосується калмиків, які були дуже сміливими і активними помічниками Росії, вони зберегли недоторканими всі пасовища, якими вони зараз володіють в уряді Кавказу.
Після встановлення московського панування та переведення кордонів у стан оборони, наступним кроком було окупувати країну вздовж північного краю Кавказу якимось іншим шляхом, ніж легкими військами. Тому було вирішено створити численні колонії московитів і козаків, проект, який абсолютна влада царів дозволила їм швидко здійснити. У центрі губернії по берегах Кубані, Тереку, Куми, Егорлика і Калауса були зведені теперішні станиці, засновані військові колонії чорноморських козаків; кілька великих власників підтримали зусилля уряду і, спонукані або духом спекуляцій, або надлишком своїх рабів, створили великі установи на землях, які були даровані їм. Також робилися спроби поселити деякі німецькі родини Саратофа на Кумі.
Але результати виявилися далекими від того, щоб виправдати сподівання уряду. Стиснуті між вузькими межами в районах Ставрополя та Георгієва, обмежені на півночі та сході необробленими землями туркманів і калмиків, на півдні озброєними загонами, постійно атакуваними та захопленими горянами, колонії незабаром перестали мати процвітаючий вигляд; багато розграбованих і спалених сіл ніколи не воскресали з попелу, німецька колонія на Кумі була знищена, і тепер не залишається жодної надії, що кількість землеробських жителів коли-небудь стане достатньою, щоб надати будь-яку реальну допомогу проектам царів. Ми побували у багатьох селах на Кумі та в притоках Манітча, і виявили, що вони ледь здатні задовольнити власні потреби. Їх контрибуції в комісаріат майже нікудишні, а армії завжди зобов'язані здобувати запаси з центральних губерній Росії.