Буря в горах — Ставрополь та Чорноморське козацьке військо

Вийшовши з двору, насолода мандрувати лагідною й темною ніччю через невідому країну, яка постала перед нашими очима в неясних і таємничих образах, так охопила наші думки, що ми вже не думали ні про черкесів, ні про розбиту землю, ні про будь-яку небезпеку. Карета поляка випередила нашу, і його козак почав тихо співати з тих солодких меланхолійних нот, властивих малоросіянам. Жалібна мелодія, змішана з дзвоном кінських дзвіночків, і рух карети заколисали мене в мрійливий спокій, на півдорозі між сном і пробудженням. Я не знаю, скільки тривав цей стан галюцинації; але мене злякав пістолетний постріл неподалік від мене, і перш ніж я встиг зібратися з почуттями, пролунав другий, але на деякій відстані. Карета зупинилася, ніч була дуже темна, а мої супутники мовчали. Я була дуже налякана, поки мій чоловік не пояснив мені, що польський офіцер заблукав, і що наш драгоман вистрілив йому з пістолета як сигнал, а другий постріл був відповіддю на перший. Переконавшись, що навколо нас не півдюжини черкесів, я набрався сміливості, щоб посміятися над своїм першим жахом. Ентоні залишив нас шукати нашого супутника, домовившись з нами, що третій постріл буде ознакою того, що він знайшов його. Ми провели півгодини в стані болісної тривоги, дражнили себе тисячею тривожних здогадів і боялися, щоб повідомлення про вогнепальну зброю не обрушило на нас когось із черкесів, які могли блукати по сусідству. Чого б я тоді не дав, щоб опинитися подалі від тієї дороги, яка, як нам казали, була такою жахливою, і небезпека якої моя уява ще більше збільшувала!