Огляд Кавказької війни та геополітичне суперництво імперій

Перофський, який йшов на чолі 6000 піхотинців, з 10000 верблюдів, не зміг досягти навіть території Хіви. Лиха, яких зазнали його війська, змусили його повернутися, не просунувшись далі за Ак Булак, останній форпост, споруджений росіянами в 1839 році, за 180 кілометрів від Емби. Перешкоди, з якими зіткнулася його невелика армія, були неможливо описати. Холод був страшний, 40 градусів нижче нуля на термометрі; верблюди ледве просувалися по снігу; і переміщенню військ постійно перешкоджали урагани надзвичайної сили. Така експедиція, здійснена в розпал зими виключно з метою отримати прісну воду, може дати змогу здогадатися про труднощі маршу по тій самій місцевості влітку. Весна — пора року, невідома на всіх тих величезних рівнинах півдня Росії; сильний мороз там раптово змінюється тропічною спекою, і двох тижнів, як правило, достатньо, щоб висушити невеликі струмки та стоячі води, утворені таненням снігу, і випалити тонкий шар пасовищ, який на короткий час вкрив степи. Який у такому разі шанс має Росія успішно вторгнутися в Туркестан з півночі та панувати над Бухарою, яку від Оренбурга відділяє 400 льє пустелі? Усе, що було зроблено, і все, що спостерігалося до цього дня, доводить, що ця ідея абсурдна. Щодо будь-якої угоди та дружніх стосунків між Росією та численними киргизькими ордами, які б сприяли маршу імперських армій у Бухарі, то нічого подібного очікувати не варто. Багато було сказано про поїздку імператора Олександра до Оренбурга в 1824 році і про зусилля, зроблені тоді урядом для примирення киргизів; але ці процеси були значно перебільшені та представлені як набагато важливіші, ніж вони були насправді. Вони не принесли жодного істотного результату, і я знаю з власного досвіду, наскільки ворожі до Росії всі мандрівні племена Прикаспію, як вони ненавидять усе, що загрожує їхній свободі та незалежності.