Ніхто, ми віримо, не буде заперечувати загарбницьких планів, які московський уряд розважає щодо Туреччини, Персії та навіть деяких регіонів Індії: ці плани беззаперечні і давно вже є справою історії. Якщо визнати факт, яка позиція є найбільш сприятливою для цих масштабних планів розширення? Досить глянути на карту, щоб відразу відповісти: регіони за Кавказом. Там Росія стикається відразу з Каспієм і Чорним морем, з Персією і Туреччиною; звідти вона може з тією ж армією диктувати закони константинопольському султанові та тегеранському шаху; і там її дипломатія знаходить широке поле для роботи та постійні приводи для виправдання нових зазіхань. Але це грізне становище ніколи не буде по-справжньому і надійно заволодіти царями, доки племена Кавказу не будуть підкорені.
Коли імперія придбала всі ці азіатські провінції, її становище на Кавказі було далеко не таким критичним, як зараз. Власне, тільки в останніх чотирнадцять-п'ятнадцять років точиться запекла боротьба між московським пануванням і свободою гори. Тому я дуже сумніваюся, що Росія тепер наважиться діяти проти Персії так, як вона робила за часів Катерини II та її наступників. Її вороже ставлення разюче змінилося, оскільки в її тилу був такий активний і небезпечний ворог, як кавказці. Це міркування, яке може полегшити розум англійців щодо їхніх володінь в Індії, оскільки дорога через Герат і Афганістан не так скоро буде відкрита для їхніх суперників. Тоді не може бути й мови про велике значення Кавказу для Росії. Незалежність горців небезпечна для її південних урядів, ставить під загрозу безпеку і майбутню долю закавказьких провінцій і в той же час сковує і повністю паралізує амбіції царя. Саме в цьому сенсі це питання також розглядається двором Тегерану, який зараз покладає всю свою надію на безпеку на те, що Росія заплутується на Кавказі.