«Черкеси відгороджують Росію з Півдня і можуть за своїм бажанням відкривати чи закривати прохід до народів Азії. Нині їхні внутрішні розбрати, які сприяла Росія, заважають їм об’єднатися під одним лідером; але не слід забувати, що згідно з релігійними традиціями, які зберігаються серед них, влада їхніх предків поширювалася аж до Чорного моря. Вони вірять, що могутній народ, що походить від їх предки, чиє існування підтверджується руїнами Маджара, колись уже заполонили прекрасні рівнини, що примикають до Дунаю, і, нарешті, оселилися в Панонії. Додайте до цього міркування про їхню перевагу в озброєнні, навчені до війни постійними вільними боями проти своїх сусідів, сміливі та зневажливі переваги нашої цивілізації. уява жахається наслідками, які їхній союз під одним лідером може мати для Росії, яка не має іншого оплоту проти їхніх спустошень, крім військової лінії, надто великої, щоб бути дуже міцною».
Подібні роздуми, надруковані в Петербурзі, не можуть залишити жодного сумніву щодо небезпек, яким загрожують південні провінції. Вони не помиляються, і уряд це ясно бачить: агресивна незалежність Кавказу небезпечна для всієї Росії. Озброєні, сміливі та заповзятливі, як вони є, горцям потрібен лише певний ступінь єдності між їхніми вождями, щоб рознести полум’я повстання над величезною частиною царських володінь.
Нехай хтось чесно й неупереджено подивиться на величезну область між Дунаєм і Каспієм, і що він побачить? На сході 40 000 наметів хіргизів, турків і калмиків, позбавлених усіх їхніх давніх прав, або яким загрожувала втрата залишків, але залишили їхню незалежність; у центрі 800 000 козаків, прив'язаних до найтяжчої військової служби, мучених спогадами про свої придушені конституції та ненависних до уряду, який прагне знищити будь-яку ознаку їхньої національності; на півдні й заході татари Криму й Азофського моря й бессарабці, які далеко не прихильні до Росії; і, нарешті, за Кавказом, в Азії, неспокійне населення, погано зруйноване ще під російським ярмом, і володіння, з якими немає жодного сухопутного сполучення, окрім Моздока, небезпечного шляху, який неможливо пройти без супроводу піхоти та артилерії, і який горяни можуть будь-якої миті перехопити [64]. Тут, безперечно, є достатньо причин дезорганізації та руїни, які потребує лише геніальної людини, щоб привести їх у дію. Що ж дивно, що з такими непередбаченими обставинами імперія не відступає без жодних жертв!