Але незважаючи на всю пильність козаків, яким часто допомагають лінійні війська, горяни нерідко переходять кордон і здійснюють свої набіги, які завжди відзначаються різаниною та грабунками, у суміжні провінції. Це криваві, але виправдані репресії. У 1835 році п'ятдесят вершників увійшли в країну козаків і пройшли на відстань 120 льє, щоб пограбувати німецьку колонію Маджар і важливе село Володимирівка на Кумі, і, що найпримітніше, вони повернулися в свої гори без перешкод. Того ж року Кисляр на Каспії був пограбований лещами. Ці сміливі експедиції самі собою доводять, наскільки недостатньою є збройна лінія Кавказу і яким небезпекам піддається ця частина південної Росії.
Лінія фортів уздовж Чорного моря така ж слабка, а черкеси там такі ж сміливі. Вони виводять російських солдатів з-під вогню своїх редутів і підходять до самого підніжжя їхніх стін, щоб образити гарнізон. У той час, коли я досліджував гирла Кубані, ворожий вождь мав нахабство з'явитися одного дня перед воротами Анапи. Він робив усе можливе, щоб дратувати росіян, і, зневажаючи їх як боягузів і жіночих душ, він кинув їм виклик на одиночний бій. Роздратований його образами, комендант наказав обстріляти його виноградом. Кінь горця встав на дибки й скинув свого вершника, який, не відпускаючи вуздечки, миттєво сів на верхи і, підійшовши ще ближче до стін, майже в упор вистрілив із пістолета в солдатів і поскакав у гори.
Що стосується морської блокади, то імперська ескадра недостатньо досвідчена, щоб зробити її справді ефективною. Лише кілька озброєних човнів, укомплектованих козаками, завдають серйозного занепокоєння черкесам. Ці козаки, як і чорноморські, походять від запорозьких козаків. Перед останньою війною з Туреччиною вони були поселені на правому березі Дунаю, куди сховалися їхні предки після знищення їхньої Сечі. Під час кампаній 1828-1829 рр. було докладено зусиль для відродження їхніх національних почуттів, вони були повернуті справедливими засобами або силою під імперську владу, а потім були поселені у фортах уздовж кавказького берега, утримання яких було довірено їм. Відважні, заповзятливі й гідні суперники своїх ворогів, вони ведуть найактивнішу війну проти катерів альпіністів на своїх човнах, які перевозять екіпажі з п'ятдесяти-шістдесяти чоловік. Оскільки війна не дозволила нам відвідати самостійні племена і самостійно дослідити їхній моральний і політичний стан, ми не будемо вдаватися в довгі подробиці щодо звичаїв і установ черкесів, а задовольнимось тим, що вкажемо на головні риси їхнього характеру та на такі їх особливості, які можуть найбільше вплинути на їхні стосунки з росіянами [60].