Саме під час цих останніх війн люди Кавказу почали серйозно хвилюватися щодо планів Росії. Особливий захист, наданий християнському населенню, послідовне падіння головних вождів країни та запровадження російської адміністрації з її зловживаннями та свавіллям викликали бурхливі хвилювання в кавказьких провінціях, і горці, природно, брали участь у кожній коаліції, сформованій проти спільного ворога. Збройний рід Кубані і Терека часто піддавався нападам, багато козацьких постів було винищено. Наполегливістю і сміливістю особливо відзначилися лесгі, чеченці і черкеси. Відтоді Росія могла б вигадати якусь ідею змагання, яке їй доведеться вести в межах Азії.
Зараз ми наближаємося до періоду, коли Росія, нарешті звільнена від усіх своїх сварок з Персією та Туреччиною, остаточно придбала Анапу та Суджук-Кале за Адріанопольським договором і спрямувала всі свої зусилля проти горців Кавказу. Але оскільки тепер війна набула зовсім іншого характеру, для її повного розуміння необхідно спочатку поглянути на рельєф країни та зобразити відповідні позиції горян та їхніх ворогів.
Ланцюг Кавказу демонструє особливу конформацію, абсолютно відмінну від будь-якої з європейських ланцюгів. Альпи, Піренеї та Карпати доступні лише по долинах, і в них мешканці країни знаходять своє існування, а сільське господарство розвиває своє багатство. На Кавказі все навпаки. Від фортеці Анапи на Чорному морі до самого Каспію північний схил являє собою лише величезні похилі рівнини, що піднімаються терасами на висоту 3000-4000 сажнів над рівнем моря. Ці рівнини, розрізані з усіх боків глибокими та вузькими долинами та вертикальними ущелинами, часто утворюють справжні степи, а на найвищих висотах мають багаті пасовища, де мешканці, захищені від усіх нападів, знаходять свіжу траву для своєї худоби в найспекотніші дні літа. З іншого боку, долини — це жахливі безодні, круті боки яких вкриті ожиною, а дно наповнене стрімкими потоками, що піняться над шарами скель і каміння. Ось таке незвичайне видовище зазвичай являє собою північний схил Кавказу. Цей короткий опис може дати уявлення про труднощі, з якими зіткнеться армія вторгнення. Змушений зайняти висоту, він постійно стримується на своєму марші через непрохідні ущелини, які не дозволяють застосовувати кінноту і здебільшого перешкоджають проходу артилерії. Звичайна тактика альпіністів полягає в тому, щоб відступати перед ворогом, доки природа місцевості або брак припасів не змусять останнього почати ретроградний рух. Потім вони нападають на загарбників і, закріпившись у своїх лісах за неприступними скелями, завдають їм найжахливішої бійні, не завдаючи шкоди самим собі.