Російське становище на Кавказі — Лінії Кубані та Терека

У цей період Персія потерпала від усіх безладів анархії. Турки заволоділи всіма її західними провінціями аж до підніжжя Кавказу; тим часом як горяни, користуючись розбурханим станом країни, здійснювали криваві набіги на Грузію та прилеглі регіони. Лезгини, нині одне з найгрізніших племен Кавказу, спустошили рівнини Ширвану в 1712 році, перетворили міста й села на попіл і вирізали, за словами російських авторів, 300 купців, підданих імперії, у місті Шемаха. Ці акти насильства дали Петру Великому нагоду, якої він не проґавив. Під приводом покарання лезгинів і захисту перського шаха від них, він підготувався до збройного втручання в закавказькі провінції. Було споряджено грізну експедицію. Флотилія, побудована в Казані, прибула до гирла Волги, і 15 травня 1722 року імператор розпочав свій похід на чолі 22 000 піхотинців, 9 000 драгунів та 15 000 козаків і калмиків. Транспортні судна йшли вздовж узбережжя Каспію, тоді як армія рухалася дагестанським шляхом — великим трактом, яким послідовно йшли народи півночі та півдня під час своїх вторгнень. Саме так росіяни вступили на Кавказ, і в долинах тих неприступних гір вперше залунала військова музика московитів. Окупація Гіляну і Дербента, а також облога Баку були головними подіями цієї кампанії. Туреччина, стривожена впливом, який Росія мала здобути на Сході, була готова взятися за зброю; але Австрія, перехопивши ініціативу в Європі, виступила на підтримку політики царя і рішуче протистояла ворожим намірам Порти. Таким чином Росія змогла забезпечити собі не лише Дагестан і Гілян, але й здачу тих провінцій, у які її армії ніколи не ступали. У розпал цих подій Петро помер, перебуваючи напередодні закріплення своїх завоювань і до того, як завершив переговори з Персією та Туреччиною. Його грандіозні комерційні задуми були відкинуті після його смерті; політика імперії була спрямована виключно на територіальні надбання, а царі лише підкорялися сильному імпульсу, який, немов за велінням долі, штовхає їхніх підданих на південь. Відтоді закавказькі провінції розглядалися лише як плацдарм для втручання у справи Персії та Туреччини і для подальших завоювань у напрямку Центральної Азії. Піднесення славнозвісного Надір-шаха, який заволодів усіма стародавніми володіннями Персії, на деякий час змінило стан речей. Росія, виснажена у своїх фінансах, вивела свої війська, відмовилася від претензій на землі за Кавказом, визнала незалежність двох Кабард за Белградським договором і навіть зобов'язалася більше не тримати флот на Азовському морі.