Оскільки погода не була сприятливою для тривалих екскурсій, ми провели тиждень у спокійному спілкуванні в домі лікаря; але одного чудового ранку сонце, про яке ми зовсім забули, пробилося крізь туман і відкликало нас, можливо, проти нашої волі, до наших авантюрних звичок. Наступного дня ми вирушили в Кисловодськ, розташований у сорока верстах від П'ятигорська, у внутрішній частині гір, і володів кислотними водами великої слави.
Дорога, виїжджаючи з П’ятигорська, проходить спочатку вздовж широкої й глибокої долини Под-Кума, яка обмежена праворуч скелями, нагромадженими одна на одну, мов скам’янілі хвилі, що представляють у своїх обрисах і прорізах усі ознаки bouleversement; тоді як ліворуч красиві лісисті гори послідовними етапами піднімаються до величного ланцюга Касбек. Приблизно на відстані двох годин дороги дорога залишає долину, яка тут стала дуже вузькою, і йде по довгому звивистому рівному виступу, паралельному течії потоку, аж до точки, де він починає входити в гори, де болотистий ґрунт, через який наші коні працювали з великими труднощами, сіре небо та волога атмосфера, що супроводжували нас досі, одразу змінилися на сухість, холод, пил і сонце. Цей раптовий контраст — явище, характерне для піднесених регіонів, і про нього передбачив наш господар, який дуже вчений у всьому, що стосується атмосферних коливань його улюблених гір.
Ніщо з того, що я намагався описати раніше, не могло зрівнятися з дикими та мальовничими краєвидами цієї частини Кавказу. На певних відстанях ми бачили конічні земляні насипи заввишки близько шістдесяти футів, що слугували сторожовими вежами, на яких вдень і вночі стоять вартові. Їхні силуети, що вимальовувалися на тлі хмарного неба, справляли незвичайне враження посеред навколишньої самотності. Вигляд цих козаків із мушкетами на плечах, які крокували туди-сюди невеликим майданчиком на вершині кожного пагорба, змусив нас мимоволі відчути вдячність російському уряду за те, що він очистив цей край і зробив доступ до нього таким легким для хворих та мандрівників.