Не минуло він і півгодини, як у двір заїхав інший офіцер і з більшою поміркованістю, ніж його попередник, розташувався на кухні, відділеній від нашої кімнати тонкою перегородкою. Не встигли його посадити, як тишу знову порушили гучні стуки батога, і бідолашний поштмейстер був наприкінці розуму. Ми не звернули уваги на цей випадок, доки наша цікавість не розпалювалася, почувши кілька французьких слів, які супроводжувалися гуркотом сміху; і, слухаючи, ми почули, як уся наша остання пригода була викладена в найкумеднішій манері, історія перемежовувалась гострими зауваженнями про незрозумілу схильність деяких жінок до подорожей і заповнення кожного готелю. Звичайно, ми впізнали в ораторі самого героя пригоди. Даремно стукаючи в усі двері в Георгієфі, він виявив, що не може зробити нічого кращого, як повернутися на збентежену станцію та скористатися шансом поспати в стайні; але почувши, що товариш оселився на кухні, він вирішив просити дозволу приєднатися до нього. Зауважте, що все це було сказано французькою мовою, щоб ми не могли його зрозуміти; це було досить весело; але незабаром розмова стала такою довірливою, що ми змушені були підвищити голос, щоб натякнути нашим сусідам говорити російською. Цілу ніч вони нічого не робили, тільки курили, пили чай і розмовляли.
Наступного дня, переконавшись, що ми французи, вони послали до нас поштмейстера, благаючи, щоб ми дозволили їм прийти й вибачитися за незручності, які вони нам завдали. Ми знайшли їх добре вихованими джентльменами, і ми разом посміялися над дивним способом, у який відбулося наше спільне знайомство. Ми всі майже разом вийшли з вокзалу. Поснідавши з нами, вони вирушили один до Персії, другий на північ. Що стосується нас, оскільки ми мали намір зупинитися на кілька днів у Георгієфі, поки дороги не висохнуть, ми прийняли запрошення губернатора фортеці пожити з ним. У дворі пошти було так глибоко бруду, що ми були змушені зробити міст з дощок для нас до карети, а конюхи та особи, яким доводилося заходити в будинок, повинні були перетинати двір верхи. Проїжджаючи вулицею, ми побачили нещасного селянина, який завалився до середини і докладав неймовірних зусиль, щоб витягнути віз і волів.
Наш гостинний і привітний конферансьє, генерал, розповів нам багато подробиць про кавказькі племена, і ми побачили за його столом велику кількість кабардинських вождів, яких ярмарок привіз до Георгієфа. Був серед них один, чиї красиві, серйозні риси обличчя та дещо дика зовнішність викликали нашу цікавість; і генерал, помітивши це, розповів нам усе, що знав про цю людину. Я розкажу історію якнайближче його власними словами.