Нам сказали, що ми повинні знайти ярмарок у Георгієфі, і це пояснює кількість вершників, яких ми бачили, як і ми, прямуючи в цьому напрямку. Мушу зізнатися з усією смиренністю, що я почувався не зовсім спокійно, коли хтось із цих груп проходив поряд із нашим вагоном. Погана погода, темрява, смілива постава цих горян і їхні напівприховані під чорними бурками руки викликали у мене неабияке хвилювання. Проте ми прибули цілими й неушкодженими до Георгієфа, де насолоджувалися відпочинком і пили чай із смаком, відомим лише змученим мандрівникам.
Поки ми так розважалися, дзвін переклатного дзвоника на подвір'ї сповіщав про прибуття нових. Але ми дуже мало хвилювалися з приводу цієї події, бо, щоб бути більш вільними, ми зайняли кімнату мандрівників лише для себе. Подорожуючи, люди стають егоїстичними, незважаючи на себе; і в Росії це справді дуже щасливий випадок, який дозволяє час від часу демонструвати цю якість. Тому ми не звертали уваги на дзвін, який, здавалося, дедалі палкіше вимагав притулку для запізнілого паломника. За кілька хвилин біля наших дверей почувся гучний гомін, і ми почули голос Ентоні, який рішуче відмовлявся впустити в наше святилище. Поштмейстер, здавалося, відігравав лише негативну роль, наважуючись лише час від часу сказати найскромнішим тоном: «Не можна полковник» (це неможливо, полковнику). Потоп douraks і кілька кулачних боїв, розподілених праворуч і ліворуч, поклали крапку дискусії; двері відчинилися, і високий чоловік, заткнутий до носа, люто кинувся всередину, раптово зупинився, незграбно вклонився і знову вискочив із кімнати, навіть не намагаючись покористатися своєю перемогою. Вражений таким раптовим відступом, Ентоні поспішно зачинив двері, які він так хоробро захищав, а потім сказав нам, що цей офіцер відмовився вислухати жодне пояснення та погрожував, якщо вони його спровокують, вивести нас усіх на вулицю та зайняти наші місця. Це нас анітрохи не здивувало, бо в Росії для полковника прийнято так поводитися зі своїми підлеглими, і оскільки цей офіцер не знав про те, що ми іноземці, він поводився звичайним імперативним способом; але він був спантеличений, виявивши, що ми щось інше, ніж сільські пометчики, і його тон відповідно змінився в комічній манері, про яку йшлося вище. Ми були дуже вражені його збентеженням, і, щоб покарати його хвастощі, ми дозволили йому піти й шукати житло деінде.