«Людина, яку я бачив розкиданою на землі перед попелом свого власного дому, була главою аулу і належала до княжої родини, яка жила незалежно серед власних гір. У віці двадцяти років він, на жаль, став суперником свого старшого брата, і, щоб заволодіти дружиною за своїм вибором, він забрав її та оселився під захистом Росії. Цей останній вчинок, найганебніший з усіх який горець може бути винним, коли він вчинив це за власним бажанням, довго залишався непокараним під час воєн між Росією та племенами. Протягом п'ятнадцяти років біженцю не приходило в голову, що його брат взагалі думав про нього. Дружина померла через кілька років після втечі, залишивши йому доньку, яка виросла такою гарною, що все плем'я називало її Розою гори.
«Тепер за день до мого прибуття в аул четверо незалежних альпіністів відвідали вождя як друзів і сказали йому, що його брат мертвий і що тепер він може повернутися додому, не боячись небезпеки. Незнайомці провели ніч під його дахом і зробили все можливе, щоб переконати його супроводжувати їх; але наступного дня, виявивши, що вони не можуть справити на нього враження, вони підпалили його будинок, поранили його в кількох місцях і захопили його Донька поскакала, перш ніж хто-небудь був готовий переслідувати їх. Коли я піднявся в сутінках, було надто пізно думати про те, щоб наздогнати вбивць, я відніс його до будинку, де йому було надано всі можливі опіки у такий драматичний спосіб, згодом став настільки інтимним, наскільки це можливо, між російським генералом і кавказьким вождем.
«Але мій вплив на свідомість нещасного батька довго не міг подолати розпач і жагу помсти, викликані викраденням його доньки. На чолі найрішучіших людей свого аулу і деяких козаків він тричі намагався пробитися в ту частину гори, де проживав його рід; але ці спроби призвели лише до відчайдушних конфліктів і Приблизно два місяці тому він збирався зробити четверту спробу, коли шпигун повідомив, що Троянда Гори була відправлена в Трапезунд, щоб стати прикрасою якогось гарему в Константинополі.
«З тих пір відбулася поступова зміна дикого характеру кабардинця; ідея про те, що його дочки більше немає в ненависних горах, була бальзамом на його рани. Він приєднався до товариства офіцерів гарнізону, які гаряче зацікавилися його історією. На його власне прохання я випросив призначення його в імператорську гвардію його величності, і я сподіваюся, що він скоро буде далеко від сцен, які нагадують його таких жахливих лих».